Катерина Мединська - Адлер. Кохати, щоб вижити, Катерина Мединська

– Минуле неможливо повернути, так само як неможливо повернути до життя мертвих, – абсолютно безпристрасним голосом промовив Ерік.

І цей позбавлений будь-якого емоційного забарвлення голос сина вразив Анжеліку до глибини душі. Наче говорячи про мертвих, він мав на увазі себе самого.

Потім Ерік розвернувся і попрямував до свого автомобіля. А Анжеліка покірно стояла й очима, сповненими сліз, дивилася на від'їжджаюче авто, з сумом думаючи про те, що, можливо, сьогодні вона назавжди втратить не одного, а одразу двох найближчих і найдорожчих їй людей.

Час тягнувся надто повільно. Тіну лякала невизначеність її становища. Але ще більше боялася бути свідком того, як Герард помре від рук Еріка.

Цю страшну подію було неможливо відстрочити чи скасувати. Дівчина з жахом дивилася то на монітор, то на годинник у болісному очікуванні, коли Ерік з'явиться, щоб помститися і забрати життя того, хто одним пострілом забрав у нього кохання всього його життя.

Вона не сумнівалася, що все буде саме так, і вкотре ставила собі запитання: як вчинить у разі такого результату – все-таки жити з убивцею вона не зможе, нехай у нього були на це найвагоміші причини на світі. Отже, їй доведеться зникнути і назавжди забути Еріка Адлера.

Тіна з огидою зиркнула на злощасну сумку, залишену Герардом, сподіваючись, що їй ніколи не доведеться скористатися її вмістом. Вона подивилася на монітор: чоловік спокійно сидів на стільці. В одній руці він тримав чашку із солоними горішками, а другий діставав їх звідти, закидав у рот і неквапливо жував. При цьому він уважно дивився на двері, ніби чекаючи на вході в печеру злого велетня.

Тіна гадки не мала, про що він думає в цей момент: згадує пам'ятні дні, шкодує, злиться, переживає? Його обличчя залишалося незмінним, а жорсткі риси не втратили властиву йому похмурість. Він просто жував ці свої горіхи з виглядом людини, яка нескінченно втомилася від тяжкого очікування.

За півтори години Тіні почало здаватися, що вона взагалі ніколи не покине цю маленьку темну кімнатку глибоко під землею. Від цієї думки їй стало по-справжньому моторошно.

Раптом до неї долинув звук дивної пісні, від чого мурашки побігли по шкірі і замерзло серце.

Герард голосно співав: Сьогодні вранці я був розбуджений. О, Белла Чао, Белла Чао, Чао, Чао! І побачив у вікно ворога! Якщо судилося мені в бою загинути. О, Белла Чао, Белла Чао, Чао, Чао! Поховаєте мене».

Дівчина схвильовано припала до монітора, помітивши, що в кімнаті з'явився Енцо. З кривою усмішкою на губах він навмисне зааплодував, зупиняючи чудову виставу Герарда.

– Браво! Пісня доблесного солдата, героя. Яке зворушливе звернення. Хоча тобі добре відомо, що я не можу надати таку честь. Поховати. Ще чого! Я розпоряджуся, щоб тебе дрібно покромсали і згодували моїм псам.

На що Герард голосно розсміявся бавлячись:

– Якщо твої справи йдуть огидно, то це не привід зриватися на мені.

– Мої справи тебе не мусять хвилювати. Куди ти подів дівчину?

– Ерік не прийшов за мною. Йому начхати на дівчину. А тобі вона на що здалася?

– Краще скажи по-доброму, інакше за тебе візьмуться мої хлопці. Тобі не гірше за мене відомо, на що вони здатні заради того, щоб просто догодити мені.

– Ні! Я не хочу до твоїх м'ясників. Сам усе розповім. Мені нема чого від тебе приховувати. Я вбив її, – Герард знизав плечима.

Деякий час Енцо дивився на нього, розмірковуючи.

– Ти зараз безуспішно намагаєшся мене обдурити? Я повинен переконатися, що її більше немає.

– Навіщо мені тебе дурити? Я справді хотів догодити тобі, бо все є таки виконав завдання, як мені було наказано.

Енцо зловтішно скривився:

– У такому разі де її тіло?

– До чого ж ти скрупульозний, Енцо. Я тобі скажу і це. Хіба так важливо, як померло дівчисько, коли на кону набагато важливіші речі. Наприклад, чому Ерік зараз не тут, а ти? – знову поцікавився Герард, потішаючись. – Я ж готувався померти в ім'я кохання.

– Я оцінив твою відданість, проте ти зробив усе по-своєму, за що будеш покараний. А Еріку зараз не до тебе, адже він перебуває в компанії рівних собі, – сказав Енцо поблажливо.

– Ти дозволив йому так швидко зустрітися з ними? Тож, Еріку вдалося переконати тебе, що він змінився? – із сумнівом у голосі спитав Герард, що чомусь не сподобалося Енцо.

– Ерік мені як син. До того ж уже завтра він одружується з моєю дочкою, а це дуже серйозний крок.

– Моніка згодна? – щиро здивувався Герард.

– Вона у захваті. Приміряла весільну сукню втікачі і відчула, що вона собою втілює, а потім безтурботно щебетала про майбутню урочистість.

Герард лукаво подивився у приховану камеру відеоспостереження, даючи Тіні зрозуміти, що його попередження щодо Еріка виявилося вірним.

А Тіна більше нічого не хотіла знати. Вона остаточно переконалася в тому, що повинна робити: їй було необхідно будь-що зникнути, поки не випливла брехня Герарда.

Вона слухала розмову чоловіків, але мало що в ній розуміла – вони говорили про якусь компанію, яку Олександр не встиг передати Еріку. Її потрясла інформація про те, що Олександра отруїли на борту його літака. Якимось дивом охороні вдалося вчасно доставити Адлера до лікарні, він перебуває в комі, а Енцо був сповнений рішучості довести розпочате до кінця. Герард опинився в курсі підступного плану і охоче відповідав на питання, які ставив йому Енцо.