Айн Ренд - Атлант розправив плечі. Частина третя. А є А

помітила на підлозі під дверима конверт, поки не ввімкнула світло у коридорі. Конверт був чистий, без жодного напису. Вона присіла, що його підняти, і за якусь мить, навіть не підвівшись, зайшлася тихим сміхом, не рухаючись і нічого навколо не помічаючи, лише уважно дивлячись на добре знайомий почерк, що ним було виведено останнє послання на міському календарі:

«Даґні, принишкни. Спостерігай за ними. Коли йому потрібна буде допомога, зателефонуй мені за номером OR 6-5693. Ф.»

Наступного ранку газети закликали людей не вірити чуткам, мовляв, у південних штатах не коїться нічого тривожного. У таємних звітах, надісланих містерові Томсону, повідомлялося, що між Джорджією та Алабамою почалися збройні конфлікти за право володіти заводом, який випускає електрообладнання, а зараз відрізаний бойовими діями та знищеним полотном залізниці від надходження сировини.

— Ви читали таємні звіти, які я вам надіслав? — простогнав містер Томсон того вечора, дивлячись на Ґолта. З ним прийшов Джеймс Таґґарт, який вирішив уперше зустрітися з ув’язненим.

Ґолт, схрестивши ноги, сидів на стільці з високою спинкою і курив сигарету. Сидів рівно і водночас здавався розкутим. Вони не могли нічого прочитати в нього на обличчі, крім цілковитої відсутності страху.

— Ознайомився, — відповів Ґолт.

— У нас украй мало часу, — сказав містер Томсон.

— Авжеж.

— І ви погодитеся залишити все, як є?

— А ви?

— Як ви можете бути аж таким переконаним у своїй правоті? — вигукнув Джеймс Таґґарт. Голос його лунав не голосно, але в ньому відчувалася напруженість крику. — Як ви можете у такий жахливий час дозволяти собі дотримуватися своїх ідей, ризикуючи загибеллю всього світу?

— А чиї ідеї безпечніші?

— Як можна бути таким переконаним у своїй правоті? Ніхто не може бути переконаним у цьому! Ніхто! І ви не кращий за всіх!

— То навіщо тоді я вам?

— Як ви можете гратися життями інших людей? Як ви можете дозволити собі егоїстичну розкіш самоусунутися, коли так потрібні людям?

— Ви хочете сказати: коли людям так потрібні мої ідеї?

— Ніхто не може мати цілковиту слушність або геть не мати рації! Не існує нічого білого або чорного! У вас немає монополії на істину!

«З Таґґартом щось не так», — подумав містер Томсон, спохмурнівши; було в його поведінці щось дивне, якась занадто особиста образа, немовби він прийшов сюди геть не для того, щоб залагодити політичні суперечності.

— Якщо у вас є бодай натяк на почуття відповідальності, — вів далі Таґґарт, — ви б не ризикнули покластися лише на власні переконання! Ви приєдналися б до нас і ознайомилися з поглядами, відмінними від ваших, і визнали б, що ми теж можемо мати рацію! І допомогли б нам реалізувати наші плани! Ви б…

Таґґарт говорив далі, затято і наполегливо, але містер Томсон не розумів, чи Ґолт його слухає, бо той підвівся і походжав кімнатою, але не збуджено, а так, як зазвичай ходять люди, що дістають задоволення від рухів свого тіла. Містер Томсон зауважив легкість його кроків, стрункість, плаский живіт і розслаблені плечі. Ґолт походжав так, неначе не надавав жодного значення власному тілу і водночас надзвичайно пишався ним. Містер Томсон поглянув на Джеймса Таґґарта, на його високу і недбалу поставу, розслаблену позу і побачив, що той спостерігає за рухами Ґолта з такою ненавистю, що містер Томсон аж зіщулився, боячись, що в кімнаті зараз вибухне скандал. Але Ґолт навіть не дивився на Таґґарта.

— …ваше сумління! — казав Таґґарт. — Я прийшов сюди, щоб звернутися до вашого сумління! Як ви можете надавати перевагу своїм ідеям перед тисячами людських життів? Люди гинуть і… Заради Бога, — різко промовив він, — припиніть ходити!

Ґолт зупинився:

— Це наказ?

— Ні-ні! — поспіхом мовив містер Томсон. — Це не наказ. Нам не хочеться вам наказувати… Заспокойся, Джиме.

Ґолт знову взявся походжати.

— Світ руйнується, — вів далі Таґґарт, невідступно стежачи за рухами Ґолта. — Люди гинуть, — і саме ви здатні їх порятувати! Хіба так уже й важливо, на чиєму боці правда? Ви повинні стати на наш бік, навіть якщо вважаєте, що ми не маємо рації, ви повинні пожертвувати своїми ідеями і порятувати їх!

— Але у який спосіб я можу їх порятувати?

— Хто ви такий, на вашу думку? — крикнув Таґґарт.

Ґолт зупинився.

— Ви це знаєте.

— Ви — егоїст!

— Авжеж.

— Ви усвідомлюєте, що ви егоїст?

— А ви? — запитав Ґолт, дивлячись йому в очі.

Таґґарт втиснувся у крісло, натомість очі його стежили за Ґолтом, — і саме це змусило містера Томсона з жахом подумати про те, що може статися наступної миті.

— Скажіть, — перебив містер Томсон своїм звичним спокійним голосом, — які сигарети ви курите?

Ґолт повернувся до нього і відповів:

— Не знаю.

— А де ви їх узяли?

— Один з ваших охоронців передав мені пачку. Він сказав, що якийсь чоловік попросив його передати їх мені як подарунок… Не хвилюйтеся, — додав він, — ваші хлопці їх ретельно перевірили. У пачці не було жодних таємних послань. Просто подарунок від анонімного прихильника.

На цигарці між Ґолтовими пальцями проступав знак долара.

«Джеймс Таґґарт таланту переконувати не має», — дійшов висновку містер Томсон. Але й Чік Моррісон, якого він привів наступного дня, був не кращий.

— Я… я просто розраховую на ваше милосердя, містере Ґолт, — почав Чік, нервово всміхаючись. — Все, що ви кажете, правда. Я припускаю, що це правда, і можу лише сподіватися на ваше співчуття. Десь у глибині душі я не можу повірити, що ви цілковитий егоїст, не здатний на співчуття. — Він указав на аркуші, розкидані на столі. — Ось прохання, підписані десятьма тисячами школярів, які благають вас приєднатися до нас і порятувати. Ось звернення від дому для інвалідів. А ось петиція, надіслана духовними особами двохсот різних віросповідань. А ось лист від матерів нашої країни. Прочитайте їх.

— Це наказ?

— Ні! — крикнув містер Томсон. — Це не наказ!

Ґолт не ворухнувся і не простягнув руки до паперів.

— Це прості, звичайні люди, містере Ґолт, — сказав Чік Моррісон жалібно-смиренним тоном. — Вони не можуть сказати вам, як чинити. Вони не знають. Вони просто просять вас. Можливо, вони слабкі, безпорадні, сліпі та неосвічені. Але чому ви — людина розумна та сильна — не можете зглянутися на них? Хіба ви не можете допомогти їм?

— Забути про свій розум і стати таким же невігласом, як вони?

— Можливо, вони не мають рації, але на більше вони не здатні!

— Тобто,