Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

За вікном знову пролунав регіт хлопчаків. Веселощі дітей змінилися чимось таємничим і лячним. Тиша, яка несла у собі дивні вібрації.

— Ви нічого не помітили? — спитав у сім'ї вітражника Фелікс, але так і не дочекався відповіді — по селу гучною луною почулося виття сирени.

Вайолет так і завмерла на пів шляху до кухні. Всі дивилися один на одного з жахом.

У душі Фелікса раптово створився хаос. Йому хотілося кричати та кудись бігти. Як же так? Неймовірно! Він вірив, що робить життя своїх людей щасливішим, досконалішим. Але втративши всі сили, він не врятує їх від чудовиська і все, що він для них робив, не має більше жодного значення... Він повинен спробувати, навіть якщо цей вчинок стане останнім у його житті. Ні, він має не спробувати, а захистити свій народ. Фелікс відчув, як усередині все стислося, але часу на зрощування своїх страхів у нього не було. Він вискочив із будинку, оглядаючи все довкола. Люди бігли у свої домівки, врізаючись один в одного, тут і там зачинялися віконниці на вікнах. Фелікс подумав про цілу купу людей, що відпочивають на пляжі. Вони точно не встигнуть сховатися. Востаннє тварюки з'явилися миттєво, і навряд чи зараз їх довелося б довго чекати, але він не бачив нікого підозрілого. До короля підбіг співак-півень.

— Ваша Величність, я чую - ніби оболонка нашого світу тріщить, воно десь поряд. Ось прямо тут.

- Де тут? — спитав Фелікс, намагаючись перекричати сирену.

— Ось там, де ви стоїте.

Фелікс різко підняв голову вгору. У товщі небесного простору стирчала гігантських розмірів нога. Вона належала не чудовиську. З неба прямо на них намагався вилізти чоловік, але він був величезним і ніби просто не міг пролізти в діру, що утворилася.

Світ навколо Фелікса завмер. Все злилося в безмовній тиші. Він побачив перед собою обличчя Матері Природи, той образ, який вони сьогодні з Жозефом і Роном так любовно викладали зі скла. Вона дивилася на нього лагідно, з любов'ю. І від цього погляду ставало так тепло. У світі немає страху та болю. Є тільки світло... Він побачив Боже обличчя. Особу з тих вітражів, які зустрічали його на церквах у світі Джейн. І його обличчя теж несло світло.

І, нарешті, він дивився на Джейн. Вона посміхалася і казала йому, що тепер ідеалами кохання для неї є вони з Феліксом. Адже тепер вона теж живе в ньому. Тільки їй шкода, що він кудись зник...

Фелікс упав на землю, йому не було чим дихати, він схопився за траву, ніби бажаючи зачепитися руками за життя.

"Я не зник, Джейн, - промайнуло у нього в голові, - Я просто хотів врятувати свій народ". Він думав лише про те, як сильно хоче врятувати всіх. Він упав на коліна, не помічаючи людей, що пробігали повз. В голові паморочилося, у скронях пульсувало. Фелікс стискав в долоні прикрасу матері, не знаючи, де ще черпати сили. Усередині нього їх більше не залишилося.

Небо затріщало, ніби хтось наступив на тендітне скло. Золотий метал на його руках розжарився, став нестерпно гарячим, у деяких місцях передпліччя пішли тріщини, і він уже не розумів, звідки саме лунає хрускіт. Золото починало плавитися та стікати на кисті. Його пальці огорнули золоті цівки, що обпікали шкіру. Він закричав, і повітря наповнилося безліччю фарб. Вітер розносив всюди невідомий різнобарвний пісок. Здійнялася курява, гамір багатьох голосів змінився мелодією численних дзвіночків. Розпечений під сонячними променями пісок в одну мить розсипався у вітражну картину, яка покрила собою весь світ.

                                                                                   * * *

   Джейн закрила останню на сьогодні історію хвороби та вимкнула комп’ютер. Її зміна закінчувалася, і вона вже уявляла, як поїде до їх заміського будинку допомагати мамі. Спочатку вона покосить газон, потім підстриже кущі та допоможе татові встановити каркасний басейн. А ввечері вони з батьками вийдуть на веранду, розставлять стільці з м’якими пледами та питимуть чай.

Її гукнув доктор Перльс:

- Джейн, ви бачили нове вікно?

- Вікно?

- Так, ходімо, покажу.

Вони підійшли до західного крила, де на кожному поверсі був розташований маленький закуток із невеликими вікнами. Замість вікна там нині красувався вітраж. Джейн весь тиждень бачила тут кілька робітників, але через завантаженість навіть не звертала уваги, що вони там роблять. На вітражі було зображено яблуню сріблястого кольору з величезними плодами.

"Авжеж, на цій роботі одні сюрпризи та випробування", - промайнуло в голові дівчини.

— Хотів дізнатися вашу думку. Клініка замовила на кожен поверх вітражі. Ідея непогана. Ось тільки на всіх поверхах бузок, тюльпани, соняшники. А нам дісталося якесь дивне дерево. Начебто і яблуня, але дуже непропорційна. Сіра, величезні срібні яблука - якось неприродно виглядає.

- Чого ж? У нас на дачі така росте, - абсолютно безтурботно сказала Джейн.

- Серйозно? Як називається цей сорт? - здивувався доктор Перльс.

- Не знаю. Родич із-за кордону привіз саджанець та сам посадив. Ось, - Джейн дістала телефон і показала йому фотографію саду з їхнього заміського будинку.