Марчін Цішевський - Врятувати президента, Марчін Цішевський

з квартири. В її завдання входило страхування приміщення. Вона вважала за краще робити це, тиняючись по сусідству.

- Вони були з ГРУ, – сказав Вайман, коли за Лєною зачинилися двері. – Звідки ГРУ дізналося про вас і місце зустрічі?

- Мабуть, я повинен запитати вас. – Полковник намагався влаштуватися зручніше, немилосердно кривлячись.

- Хто може мати доступ до вашої кореспонденції?

- Ніхто, хто не бажає, щоб мати.

- Впевнений?

- Мережа не має для мене секретів.

Вайман хотів би, щоб все було так просто.

- Пан звернувся до нас, – відповів він через деякий час. – Ти ж знаєш, ми повинні набрати довіру до тебе.

- А з якою метою я дав вам наводки на диверсійні групи?

Вайман внутрішньо посміхнувся. У сучасному світі все може бути театром. А сучасні росіяни, спадкоємці царської Охранки та більшовицького ВЧК, мають давню, дуже давню традицію побудови достовірних вистав, зокрема знамениту операцію "Трест" початку 1920-х років. Коли вам допомагають фахівці зі штучного інтелекту та спецефектів, можливостей настільки багато, що їх неможливо уявити.

Ще в машині Лєна перевірила його за допомогою детектора, який виявляє підслуховуючі пристрої та GPS-трекери. Вона не знайшла нічого ні в одязі, ні на тілі, що не здивувало Ваймана. Якщо це був театр, то він був реалістичним, нічим не відрізнявся від правди.

- Побачимо, – сказав він. – Чому ти вирішив перейти на наш бік?

Москалевич посміхнувся кутиками вуст.

- Знаєш, як про нас говорять? - запитав він.

– Про ФСБ?

– Про Росію. Ми керована мафією бензозаправка, яка вдає з себе державу.

Вайман чув це окреслення. Йому воно не здавалося таким точним, як деяким його колегам.

– Це правда, – продовжив полковник. На господаря він не звертав уваги. Здавалося, він прислухався лише до власних думок. – Це станція, яка торгує нафтою та газом, яка видає себе за державу. Вона не вміє нічого іншого, але хоче, щоб усі її боялися.

- Ви б не стали керівником відділу, якби так думали, – зазначив Вайман.

- Я б не став керівником відділу, якби так сказав, – поправив його росіянин. – Офіційно я дотримувався курсу.

Вайман залишався скептичним. У такому положенні лише триматися курсу було далеко недостатньо. Щоб керувати відділом із сотнею офіцерів, потрібно проявити завзяття, жорстокість, нещадність та ініціативу. А також знати, як відбити вовків, які тільки і чекають на ваше місце. За вами постійно спостерігають і оцінюють. Режиму не потрібні нерішучі та невпевнені.

– І все добре, доки високі ціни на сировину, і система працює, – продовжив росіянин. – Але якщо ціни падають, гроші закінчуються. Коли гроші починають закінчуватися, фракції починають звинувачувати одна одну в причинах дефіциту. Всі борються за доступ до корита, а через те, що грошей стає менше, їх не вистачає на всіх. Когось треба різати. Тож вас чекає боротьба: не з ворогом, не з американцями, не з НАТО і так далі. Вас чекає боротьба з вашим власним народом, і у вас немає вибору. Якщо ви не будете боротися, ви помрете. Ви повинні бути сильнішими за інших, щоб вижити, часто в буквальному сенсі.

Вайман терпляче чекав. Москалевич, звичайно, чудово усвідомлював, що годує господаря узагальненнями, які нічого не пояснюють.

- Моя фірма керує всім, – продовжив росіянин. – Адміністрація, податки, економічна політика, зовнішня політика, озброєння. Вона в усьому розбирається і про все має останнє слово. Неважко здогадатися, що не всім це подобається, наприклад, армія вважає, що вона краще знає, що їй потрібно. Я також так думаю. Я вважаю, що кожен повинен займатися тим, в чому він є добрим, і якщо він відданий своїй Батьківщині, не потрібно до нього приставати, просто віддайте йому ініціативу.

- Це називається меритократією, – зазначив Вайман. – У вас, м’яко кажучи, немає в цьому традицій.

- Звинувачував казан каструлю.

- Не я до вас переходжу, а ти на мій бік.

- Тому, коли ціни падають, держава перестає працювати, – продовжив гість, не продовжуючи власний же відступ. – Ми сезонна країна, залежна від цін на нафту на біржах. Достатньо, якщо араби наростять видобуток, і в нас немає грошей на пенсії.

- Що зміниться від твоєї зміни сторони? – Вайман навмисно не вжив слово зрада. І все-таки він розраховував на якусь співпрацю, навіть якщо виявилося, що тип наскрізь фальшивий.

Москалевич зітхнув.

– Таких як я, є більше, – заявив він. – Я не буду розповідати подробиць. У нас є план взяти владу і зробити Росію країною, придатною для життя. Не бійтеся, я не буду годувати вас банальністю про демократію. Росія не була і не буде демократичною, цього не дозволяє географія, традиції, менталітет і ще дещо. Ми будемо авторитарними, але прагматичними. Кожен зможе жити по-своєму. Росія велика країна, з багатьма народами, нам не потрібно ні більше землі, ні більше народів. Ми не зацікавлені в просуванні на захід. В самій Росії вистачить роботи на три покоління.

Розумні слова. Однак Вайман не дуже в них вірив.

- І?

- Кремль хоче війни, і війна буде. Завтра вранці.

Виходить, таки війна. Вайман відчув дрож.

- А ти її не хочеш?

- Хочу. І хочу, щоб моя країна програла. Для цього мені потрібно цю війну локалізувати. Не дозволяйте, щоб це стало чимось іншим, ніж просто локальний конфлікт.

Вайман насторожився. Можливо, нарешті настав час конкретики.

- Сенс?

- Це означає, що план Кремля набагато ширший. І головною дійовою особою має бути ваша країна. І, боюся, головною жертвою.

Телефонний дзвінок завадив Вайману поставити ще одне запитання.

- Привіт, шеф, – сказав Ференц. – Обидва свідчення виявилися правдивими. Всього було знешкоджено дванадцять бійців спецназу, з них семеро вижили, а також затримано двох спостерігачів. Обидві команди були споряджені ще до війни. Дійсно, вони мали атакувати президентів: Зеленського, нашого та литовського. Холиченко попросив подякувати тобі.

Вайман глянув на Москалевича. Полковник, здавалося, був зовсім не зацікавлений у розмові, хоча, безперечно, здогадувався, хто дзвонить, і що має сказати. Самовпевненість або майстерна гра в поєднанні з холодною кров'ю. Можливо, і тим, і тим. Інформація виявилася правдивою. Росіянин отримав серйозний бал на шляху до довіри.

- Є ще щось, – продовжив Ференц. – Паршиве. Одна з команд мала завдати удару безпілотником-смертником. Нашим.

- Вормейтом?

- На жаль.

- Курва-мать. Де вони його взяли?

- Прослуховування тільки-но розпочалися.

Вайман внутрішньо вилаявся. Боєприпас Warmate (іноді їх також називають дронами-смертниками) був надзвичайно передовою зброєю, яку польська армія тільки почала отримувати. Його постачання мали контррозвідувальне прикриття. Недостатнє, як бачимо. У кількох осіб, які приймають рішення у Варшаві, сьогодні буде головний