Оля Лях - Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях

Глава 5.1 Два світи

Спека вулиці огорнула раптово. Всі відчуття, кольори та звуки повернулись. Інстинкт самозбереження теж – він грохотив барабанним дробом про негайну втечу з цієї божевільні. Але погляд вчепився в золоті терези на комірці шкіряної куртки чорнявого. Кора впилась нігтями у власні долоні, щоб зосередитись на болю і придушити паніку.

- Де ми його залишили? – озирнувся по сторонах хлопець. – А! – махнув він рукою ліворуч від будинку і пішов широким кроком до повороту. Решта попрямувала за ним. Кора намагалась триматись якомога ближче до Ірвіна, щоб в разі чого прикрити тили.

На розі вулиць стояв екіпаж. Звичайний чорний, з цупкими фіранками і характерними для столиці позолоченими деталями. Транспорт нічим не виділявся з поміж десятків інших. Окрім відсутності коней.

- Прошу в середину, - відчинив двері чорнявий і подав руку своїй напарниці. Та проігнорувала його галантний жест і сама забралась всередину. Кора поглянула на Ірвіна. Їхати кудись з незнайомцями – найгірша ситуація в житті! Але Майєс лише стиснув плечима і пірнув в екіпаж. Кора зітхнула і підійшла ближче. Хлопець так і стояв з протягнутою рукою, пропонуючи допомогу, але ця зухвала посмішка на його обличчі..! Дівчина із підозрою глянула на чорнявого і забралась всередину, тримаючись за руку Ірвіна. – Дівчата нового покоління такі самостійні! Вже і джентльменом не можна побути! – обурився він і сів в екіпаж, зачинивши двері.

- До бюро? – запитала дівчина з косичками. Хлопець кивнув. Вона натиснула кнопку із терезами на дерев’яній панелі біля неї, де було ще кілька схожих кнопок, і… нічого не сталось.

- Гаразд, - зітхнула Кора. Вона очікувала чогось грандіозного від екіпажу без коней, але ж нічого. Пшик. – Час закінчувати цей цирк, - дівчина припіднялась і потяглась до дверей, коли колеса почали свій рух.

Екіпаж глухо загарчав і поїхав. Кору відкинуло назад на сидіння, Ірвін притримав її за лікоть. Чорнявий підкотив очі. Дівчина відсунула цупку темно-зелену фіранку вбік і побачила, як за вікном пливуть будинки, каби та перехожі. Ірвін дивився з-за її плеча і його очі здивовано округлювались. Вони рухались. Самі. Екіпаж сам повертав в потрібних напрямках і прямував в таємниче «бюро». Принаймні, в це хотілось вірити.

- Що ж, гадаю, час повернутись до хороших манер і нарешті представитись, - почала русява. Вона вказала рукою на себе. – Мене звуть Мірайя Сюз, а це, - тикнула пальцем в хлопця поруч, - Себастьян Чейз, - Себастьян ніяк не відреагував на це. Він поставив руку на підлокітник і підпер голову, поклав вказівний палець собі на губи і просто дивився на попутників.

- Кора Вега.

- Ми знаємо. А ти Ірвін? – здивувала так здивувала.

- Ірвін Майєс, - кивнув хлопець. - Звідки ви знаєте?

- Ем… Твій батько, - перевела Мірайя погляд на Кору, - Джастін нам розказав про вас, коли ми вперше з’явились на його порозі.

- «З’явились на його порозі»? – не зрозуміла Кора. Мірайя кивнула.

- Гадаю, до цього ми ще дійдемо. Нам би почати з чогось простіше. Себастьяне, не допоможеш? – Чейз зробив вигляд, що не почув і що його неймовірно сильно цікавить пейзаж за вікном. «От же ж!» - прошипіла русява.

- Куди ми їдемо?

- В бюро. Точніше в детективне бюро «Примара». Його очолює твій батько. Він наш куратор і тіньовий детектив. Дуже відомий і вмілий тіньовий детектив.

- Який детектив? – скептично спитав Ірвін.

- Ем, так, мабуть з цього і треба було почати. Ми з Себом – тіньові детективи.

- Ви продовжуєте казочку про те, що вампіри існують? Скажи ще що магія реальна і вампіри не ладнають з перевертнями! – роздратувалась Кора, хоча в голові пульсувала думка, що вона зараз їде в екіпажі без коней, а до цього познайомилась з чоловіком, якому не потрібен кисень для життя. Відкинулась на спинку крісла і склала руки на грудях. Поки Мірайя м’ялась із відповіддю, з боку Себастьяна Чейза почулось пирхання.

- Я б розказав, але ти не повіриш, - нарешті подав він голос. – Ми майже приїхали. Почекай ще трохи і ти отримаєш відповіді на всі свої питання, - проговорив Чейз, навіть не повертаючи до них голови.

- Дуже сумніваюсь! – огризнулась Кора. Себастьян різко подивився на неї і була в цьому погляді якась загроза. Дівчина не стала розпалювати суперечку, але дуже хотілось.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍