Єва Басіста - Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста

- Це не рахується, - шморгаю носом. - Завези мене до подруги, - обертаюся до нього. - Тоді це рахуватиметься.

- Не можу, - відповідає.

- І чому? - пхикаю. - Хочеш до ліжка мене затягнути?

- Бо тебе шукає поліція, а також я випив добрячий келих вина - не можна сідати за кермо, - жодним чином не реагує на моє запитання. -  Можна біди наробити та попрощатися навіки з водійським посвідченням. А мені такого непотрібно.

- Поліція? - не беру уваги балаканину з вином. - Чому вони шукають?

- Бо твій батько до них звернувся. Тебе нині глядить під лупою вся поліція Київщини та столиці. Патрульні мають орієнтування на тебе. А цією вуличкою вони часто їздять – дивляться за порядком.

- Ти казав, що тільки його люди шукають…

- Ну він мені зателефонував п'ять хвилин тому та запевнив, що до ранку тебе поліцейські знайдуть, - відвертається від мене. -Тому немає тобі сенсу їхати. Маргарито, вкотре пропоную перестати крутити носиком та піти зі мною.

- Я не хочу, - випалюю. - Звісно дякую за чай та плед, але я не бажаю виходити заміж за тебе.

- Не хочеш, але вийдеш, - складається у мене враження, що він не чує. - Проте не ускладнюй своє життя. Я зараз піду, і через годинку чи дві тебе злапає поліція, завезе до злого батька, а там до мене. Маргарито, я втомився двісті разів тобі повторювати те саме.  Уже язик болить.

Замовкає та здіймає голову догори. Я спостерігаю за ним. І як мені вчинити?
Далі тікати, але якщо мене шукають за кожним деревом та сміттєвим баком, то шансів у мене небагато. Навіть монастир не допоможе.

- Що вирішила? - запитує Герман після мовчанки, яка тривала довгу та одночасно коротку хвилину.