Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

- Ань, ти все правильно зробила, -  підтримує мене подруга. - Нехай знає, що не всі будуть вішатись йому на шию.

Потім до Марти телефонує Сергій і вона поспіхом залишає мою квартиру. 

Я поволі прибираю зі столу, ховаю вино, яке ми так і не відкрили.

На дворі вже стемніло і з вікна віяло приємною прохолодою. 

Я взяла телефон, на годиннику рівно 21:00. Раптом моя рука починає тремтіти і на екрані висвітлюється невідомий номер.

- Слухаю.

- Привіт, Анно, це Влад, - промовляє спокійним тоном.

Моє дихання завмирає, коли я чую його голос. Звідки в нього мій номер? Мабуть Євген доніс.

- Як твоя нога? - запитує він.

- Дякую, все в нормі, - відповідаю хриплим голосом, а рука досі тремтить.

- Тоді до зустрічі завтра в офісі, - швидко завершує розмову Влад.

- До зустрічі, - вимовляю я і натискаю на кнопку.

Що це було? Черговий жест ввічливості чи щире хвилювання?  Його дзвінок був настільки короткий, що я не встигла отямитись, як він завершився. 

Цей чоловік вміє здивувати…

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно