Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Загадково посміхаючись він виходить з кабінету.

«Добре, що не звільнив», - майорить в моїй голові.

Я одягаюсь, виходжу з офісу і прямую до машини. На ходу дзвоню до лікаря однієї приватної клініки і записуюсь на прийом.

****

- Мартин Борисович вже чекає на вас, - повідомляє дівчина з рецепції.

- Дякую.

Огляд тривав не довго. Мартин Борисович обробив рану, наклав пов’язку, а також додатково виписав мазь і  таблетки проти алергії. Виявляється від тої невідомої мазі на нозі з’явилась висипка. Я взяла аркуш з назвами препаратів, подякувала і покинула кабінет.

Купивши все необхідне в аптеці я одразу їду додому. По дорозі, до мене телефонує Марта, цікавиться коли я звільнюся. 

- Що сталося, - стурбовано питає, коли я признаюсь, що їду від лікаря.

- В мене сьогодні капець який невдалий день. Якщо в тебе на сьогодні немає клієнтів, тоді приїзди до мене.

Марта пішла працювати не по фаху. Їй ніколи не подобалась наша спеціальність, а після 4 років навчання, вона записалась на курси манікюру. Її запал перетворився в непоганий заробіток. Тепер вона працює в одному модному салоні майстром  з манікюру, і мріє невдовзі відкрити власний. З її пробивним характером думаю все вийде. 

Ми перекидаємось декількома фразами і домовляємось зустрітися в мене. 

День сьогодні паскудний. Мало того, що я пережила неабиякий сором в офісі, так ще заїжджаючи у свій двір, облила якогось чоловіка водою з калюжі. Що за трястя? 

"Вибачте", - кажу я до себе, бо він точно мене не чує.  Тільки по його виразу обличчя видно,  як красномовно він лається.

 Нарешті я переступаю поріг квартири і почуваюсь в безпеці. Не те, щоб мене там переслідували озброєні злочинці, чи гнались маніяки, просто тут, шкоди від мене буде куди менше.

Переодягнувшись в зручні сині джинси і білу футболку я вмикаю кавоварку. На роботі випити кави не вдалося, тож доведеться тут. Наливаючи чорний напій в улюблену чашку я мимоволі згадую про той сором, який довелося пережити в офісі і свій невеликий опік.

Поволі стягуючи з себе джинси, знімаю пов'язку з рани. Вона на диво вже не така велика та червона, як була вранці. Схоже лікування не проходить дарма. Що ж, хоч якесь полегшення від цього жахливого дня. 

Я дістаю тюбик з маззю, яку купила сьогодні в аптеці і наношу на ногу. Пов'язка більше не знадобиться. Я знаходжу у шафі вільні сірі шорти і швидко їх одягаю.

Невдовзі лунає дзвінок в двері і на порозі з'являється Марта, в короткій шкіряній спідниці і світлій кофтинці.

 Її вбрання більше підходило для походу в клуб, ніж для нудних посиденьок вдома. Світле волосся спадало на  її плечі, а в очах горів загадковий вогник. Що це з нею? 

- Привіт, - вимовляє вона і поспіхом іде на кухню тримаючи в руках пакет.

Я прямую за нею не зводячи очей.

- Ти зібралася в клуб? - нетерпляче запитую.

Марта закушує нижню губу і загадково посміхається.

- В мене сьогодні побачення з Сергієм.

- Нічого собі! – дивуюсь я і додаю. - З яким це? З нашим одногрупником?

- Ні, як ти могла подумати? - хмуриться Марта. - Він же ні однієї спідниці не пропускає. Навіщо мені той бабій?

- Просто ти мені нічого не розповідала, от я і вирішила…- виправдовуюсь я.

- Ми тільки сьогодні вранці з ним познайомились.

- Як цікаво! - аж підскакую я. - Може розповіси нарешті? 

Марта сідає на стілець біля стійки і починає розбирати пакет. Дістає фрукти, вино, суші. Схоже вечір повинен бути цікавим.

Я сідаю навпроти і чекаю на розповідь.

- Ну, наше знайомство не можна назвати романтичним, швидше не звичним, - починає Марта. - Ти ж знаєш, як я люблю каву і завжди перед роботою забігаю в кав'ярню, щоб взяти з собою. Так от, поспішаючи в салон, я випадково налетіла на якогось чоловіка і облила його гарячою кавою. На щастя він не постраждав, але мені стало не зручно, і я запропонувала відкупити йому зіпсовані штани. Він же, як справжній джентельмен відмовився і на цьому наша перша зустріч закінчилась.

- Перша? - захоплено перепитую. - Невже була друга?

- Ще й яка! Виявляється він – мій новий інструктор з водіння! - несподівано заявляє Марта.

- Оце так! Він точно твоя доля, - хіхікаючи кажу я.

- А ми як сміялися, коли зустрілися знову! Мені здалося, що він мене злякався після того випадку з кавою. Коли закінчились курси Сергій взяв мій номер телефону і невдовзі запросив на побачення,  – ділиться вона з піднесеним настроєм.

- Так це ж чудово, Марто! Я рада, що ти тепер не сама. Сьогодні просто якийсь день кавового терору, - голосно розсміявшись вимовляю я. 

Ми накриваємо на стіл. Марта нарізає фрукти, я викладаю суші на тарілку. За вечерею розповідаю про свій жахливий день і ганьбу в офісі. Марта заливається від сміху. Схоже з боку моя розповідь звучить куди кумедніше. А ще я згадую про Богдана і його поцілунок.