Джеймс С. А. Корі - Війна Калібана

нас вже три години тримаєте на низькій орбіті, - потім відпустила кнопку тангенти і додала, - йолопи.

Відповів їм інший голос, ніж той, що приймав первинний запит на посадку декілька годин тому. Цей був не настільки заклопотаним:

- Пробачте, «Сомнамбуліст», ми надішлемо дані як тільки це стане можливим. У нас тут за останні декілька годин запуски нон-стоп, ще тузень бортів на низькому старті. Тож доведеться почекати поки ми дозволимо людям посадку.

Голден увімкнув свій мікрофон і запитав:

- Ми зараз розмовляємо з контролером?

- Ага. Старший контролер Сем Снеллінг, - якщо ви робите помітки для скарги. Снеллінг, з двома л.

- Ні-ні, - відповів капітан, - не скарга. Ми спостерігаємо відлітаючі борти, які проходять повз нас. Це судна з біженцями? З тоннажем, який піднімається, як ми помітили, схоже що половина супутника накивала п’ятами.

- Ні. В нас були декілька чартерів та комерційних лайнерів, які забрали людей, але наразі більшість суден що злітають це харчові ваговози.

- Харчові ваговози?

- Ми завантажуємо по сотні тисяч кілограм провіанту в день, а через бій багацько цих суден залишалися на поверхні. Тепер блокувальними дозволили людям пройти, тож вантажі прямують до отримувачів.

- Чекайте, - перепитав Голден, - ми тут зависли без посадки з вантажем рятувального продовольства для голодуючих жителів Ґанімеду а ви відправляєте сотні тисяч кіл їжі з супутника?

- Десь до півмільйона, якщо з запасом, - відповів Сем, - але ця їжа нам не належить. Більшість виробництва їжі на Ґанімеді належить корпораціям, які навіть штаб-квартир тут не мають. На цих поставках зав’язана купа грошей. Кожен день, поки вони стоять тут на ґрунті, хтось втрачає цілі статки.

- Я.., - Джим почав було, потім замовк і нарешті сказав, - «Сомнамбуліст» закінчив.

Капітан розвернув крісло навколо, аби бачити обличчя Наомі. Її вираз був схожий на його власний, якщо вона була такою ж розлюченою як і він.

Амос, що нудьгував біля інженерного пульту і їв яблуко, вкрадене з того самого рятувального вантажу запитав:

- Тебе це чому здивувало, капітане?

За годину вони отримали дозвіл на посадку.

 

Видима з низької орбіти та траєкторії спуску, поверхня Ґанімеду не сильно відрізнялась від тієї, якою була завжди. Навіть найкращі з супутників Юпітера були пустелями з сірого силікату і трохи менш сірішого водяного льоду, рябими від кратерів і озер, що миттєво замерзли. Вони виглядали полями бою задовго до того, як людські пращури виповзли на суху землю вперше.

Але люди, з їх невгамовною креативністю і старанністю в царині знищення, знайшли шляхи залишити свої позначки. Голден помітив залишки есмінця, розкидані по місцевості в кінці довгого чорного шраму. Ударна хвиля цих зіткнень сплющила менші бані на відстані до десяти кілометрів. Маленькі рятівні суденця, що літали над цими трупами, шукали не так вцілілих, як крихти інформації або технологій, що вціліли після аварії і не повинні були втрапити до рук ворогів.

Найтяжчим помітним оку збитком була повна втрата однієї з величезних теплиць. Сільськогосподарські бані це гігантські структури з скла і сталі з гектарами дбайливо культивованого родючого ґрунту, з неухильно виведеними і пещеними рослинами під ними. Шокуючим і деморалізуючим було видиво цієї конструкції, роздушеної покрученим металом колишньої решітки орбітального дзеркала. Баня годувала зовнішні планети спеціально виведеними рослинами. Під нею було сконцентровано найсучасніші в історії людства досягнення агротехнологій. А орбітальні дзеркала були дивом інженерного мистецтва, яке допомагало рослинам. Факт биття одним по іншому і полишення їх так лежати, вражало капітана своєю недолугою короткозорістю, мов накласти купу у колодязь, аби вороги не пили твоєї води.

На момент, коли «Сомнамбуліст» опустив свою скрипучі кістки відпочивати на призначеному посадковому майданчику, капітан зовсім втратив витримку через людську дурість.

Яка, звісно, прийшла аби побачитись.

Митний інспектор вже чекав на них, коли вони вийшли зі шлюзу. Худий мов жердина, з красивим обличчям на яйцеподібній голомозій голові. Його супроводжували двоє чоловіків у однострої невизначеної охоронної компанії з тазерами в кобурах на поясі.

- Вітаю, мене звати містер Ведас. Я митний інспектор порту одинадцять, майданчики з А14 до А22. Ваш маніфест15 будь-ласка.

 

Наомі, яка знову узялася до ролі капітана ступила вперед і сказала:

- Маніфест надіслано до вашого офісу ще перед посадкою. Я не …

Голден помітив, що Ведас не тримав офіційний термінал для перевірки вантажів, та й сторожа поряд з ним не була вдягнута у однострій керівництва порту Ґанімед. Він відчув лоскочучу пересторогу погано зрежисованого кидалова. Він підійшов і махнув Наомі вийти:

- Капітане, я потурбуюсь про це.

Митний інспектор Ведас огледів його з ніг до голови і сказав:

- А ви ..?

- Ви можете звати мене містер що-не-повівся-на-ваше-лайно.

Ведас насупився і охоронці підійшли ближче. Джим посміхнувся їм і завівши руку за спину, дістав звідти великий пістолет. Тримав його біля ноги, націленим в підлогу, але гості все одно відійшли назад. Ведас пополотнів.

- Я знаю цей розвід, - продовжив Голден, - ти просиш глянути маніфест; потім вказуєш на речі, які ми внесли до нього помилково. І поки ми передаємо в офіс перероблену вантажну декларацію, ти і твої посіпаки хапаєте найцінніше з вантажу і перепродуєте його, як я вважаю, на чорному ринку їжі і ліків.

- Я законний адміністратор станції Ґанімед, - пропищав Ведас, - ви вважаєте що зможете залякати мене вашою зброєю? Та портова служба безпеки арештує вас а судно конфіскує..

- Ні, лякати я тебе не буду, - відповів Джим, - але я потримаю його тут, з мерзотниками, які наживаються на стражданнях, на додачу я збираюся покращити собі настрій, шляхом пропозиції моєму другові Амосу віддухопелити вас до втрати свідомості за спробу вкрасти їжу і ліки у біженців.

- Та й не булінг це зовсім, а зняття стресу, - заперечив Амос привітним голосом.

Голден кивнув механікові:

- Наскільки сильно тебе розлютив факт спроби крадіжки у біженців?

- Ахуєть як розлютив, капітане.

Голден постукував пістолетом по стегну.

- Пістолет забезпечить невтручання «портової служби безпеки», поки Амос буде відпрацьовувати причину люті.

Містер Ведас, митний інспектор одинадцятого порту, майданчиків з А14 по А22 розвернувся і накивав п’ятами з такою швидкістю, наче від цього залежало його життя, маючи на хвості своїх найманих охоронців.

- Ти отримував від цього задоволення, - сказала Наомі, - вираз її обличчя був дивним і оцінюючим а голос знаходився на нічийній землі між виправданням і