Павло Петрович Коробчук - Кайфологія

мутив самокрути затулявся від сонця розпалював багаття перемальовував на них чиїсь обличчя стерши своє і попередні але вони повертаються мов перелітні авіарейси вони проявляються на втрачених територіях пам’яті чавлячи звідусіль ти ніби засушений листок між сторінками книги яка здавалася втраченою як зір чи слух поміж комп’ютерними сексуальними та алкогольними іграми які розмили лінію старту. так високі хвилі розмивають піскові замки на березі від якого я не відійшов далі ніж по горло мені завжди цього житя вистачало по горло і лише тепер я бачу – дивлячись на приятеля який валяється серед швидкісної траси – що якщо відірвати ноги від мулу і поплисти у горизонт то життя продовжуватиме бути по горло. і я поплив углиб Окружної траси щоби вийняти приятеля не врахувавши похибки що мене може збити будь-яка чотириколісна хвиля яка постійно збивала мої піскові як годинники замки і лінію старту. інші у собі
Ти боровся з собою, а варто було з іншими у собі. Кожен з таких інших насипає насіння сумніву до кишень. Якщо ти не помічаєш інших себе у внутрішній боротьбі, то на всіх перехресних вогнях ти власна і єдина мішень. Вони вміють заволодіти тобою, як викрадачі – чужим автом, їздити на «гастролі» містами, побити бампери, порізати сидіння. І згодом своє найближче минуле сприймаєш, ніби фантом, ніби тебе не було, а з голови досі не вивітрились чужі видіння. Незрозумілий секс, тижневі забухи, туман у ребрах молодика – так згадуватимеш себе через розмагнічені, ніби плівка, роки. Як нашатирний спирт, пробуджує і освіжає ніжна мелодика, яку шелестить волосся дощу і підказує жити ще трохи. Підказує, що входження в сутність речей облагороджує. Відчуваєш приємний присмак мислення в ротовій порожнині. Трупи внутрішніх голосів прокладають шлях до народження кількох бедриків, які хитаються в серці, як на траві-жердині.