Алекс Грей - Одержимість

— В «дурці», чи що? — перебила його Аня.

— Ну, так, в «дурці». Так ось, коли я з ним спілкуюсь, то підозрюю щось недобре, ніби всі ці психічні хвороби передаються повітряно — крапельним шляхом. Але мова не про нього зараз. Просто я бував у нього часто в клініці і спостерігав за цими, як їх називають, хворими. І, повір, багато з них виглядають набагато щасливішими, ніж більшість з нас. Вони живуть у своєму світі і їм добре. Вони не в курсі, що відбувається в політиці і економіці, їм наплювати на зміну курсів валют і на біржові лихоманки. Нехай вони і мають якісь відхилення, але вони щирі у своїх намірах. Не всі, звичайно, але тим не менш. Ось і твій терапевт сильно переживав за тебе, намагаючись записати тебе в хворі. Для нього твоя одержимість — це теж хвороба, тому що він сам ніколи не був одержимий нічим. Він, можливо, просто традиційно закінчив інститут, влаштувався на роботу, можливо, навіть, що він би хотів стати хірургом, але розприділили його в психіатричну клініку, ось він і повинен спілкуватися з неврівноваженими. А, от, якби він сам був хоч чимось захоплений по-справжньому, як ти, наприклад, то, швидше за все, ви б знайшли з ним спільну мову. Адже і в одержимості можна бути щасливим. — Алекс закінчив говорити і подивився на Аню. Та слухала дуже уважно, не перебиваючи, лише злегка похитувала головою.

— Слухай, Ал. — раптом запитала вона, переводячи розмову на іншу тему. — А ти сам ніколи не був чимось таким захоплений, щоб захоплення це твоє доходило до одержимості або до божевілля?

Алекс мовчав, перебираючи в своїй пам'яті події, які свого часу так чи інакше цікавили його. Займаючись спортом чи музикою, він віддавався цьому на повну, але сказати, що був одержимий цим, він не міг.

— Ти знаеш. — відповів він. — Швидше за все, ні. По крайній мірі, я навіть не можу близько поставити свої захоплення з твоєї одержимістю. Мене багато чого в житті цікавило, чим я захоплювався, але, якось все не так було, як ти розповідаєш.

— Тобто, в твоєму житті немає навіть такої людини, заради якої ти б готовий був зробити якийсь божевільний вчинок? Немає нічого такого, що могло б штовхнути тебе на дію, яка здавалась досить дивною?

— Та ні, нічого такого, повір. — він посміхнувся, не відриваючи погляду від дороги. Життя його часто зводило з цікавими людьми, які по-свому були захоплені хто мистецтвом, хто музикою, хто спортом, але, по-справжньому одержимими серед його друзів були лише ті, хто різко з рок-н-ролу йшли в релігію, і одержимість ця не була такою романтичною, про яку розповідала Аня. — Ань, а я ось ще тебе запитати хотів, ти дійсно так вважаєш і зараз, ну, коли ти говорила, що дружина його була до тебе, тому і сприймала її по-іншому.

— Ну, ти теми змінюєш. — вигукнула Аня, відвернувшись в сторону бокового вікна, але після невеликої паузи продовжила. — Ось ти сам подумай. Приходиш ти в чиєсь життя, спеціально, будуючи різні ходи і знаходячи способи для зустрічі і розвитку відносин, або ж випадково, познайомившись, наприклад, в соцмережах якихось, чи, скажімо, на заправці в Малазі, це я для прикладу. Так ось, ти входиш в чиєсь життя, стаєш частиною цього чийогось чужого життя, але ти не знаєш нічого про те, як до тебе жила ця людина. Не знаєш про її побут, про її звички, про її розпорядки дня, не знаєш про її захоплення. Або ж навпаки, тобі одразу чесно і відверто говорять, що є чоловік або дружина, діти, хлопчик і дівчинка, ну або три дівчинки, не має значення, розповідають про те, як з дітьми ходили в кіно і на морозиво, з чоловіком, ну чи з дружиною, їздили до друзів на дачу, але при тому всьому постійно думають про тебе. Ти стаєш чиєїсь нав'язливою ідеєю, але постійно розумієш, що є хтось, можливо і важливіший за тебе. І це нормально, тому що це не в твоє життя прийшли, а ти приходиш в чуже, де все було. Добре чи погано, але воно БУЛО ДО ТЕБЕ. І це треба приймати з повагою. Потім людина сама вирішить, як їй бути, що робити, міняти щось, викреслити когось зі свого життя, чи роздвоїтися. Можна, звичайно, і змінити напрямок взагалі в третю сторону, це вже справа вибору. Але, коли мова заходить про цей третій шлях, то виходить, що це відбувається, коли в його або в її житті вже був ти. А це, вже зовсім інша історія…

Далі вони їхали мовчки. Іноді траса виходила до моря, і видно було лише вогні яхт та кораблів на рейді, іноді йшла в гори, і вони їхали в повній темряві. Через деякий час Алекс помітив, що Анна заснула, і він зробив програвач тихіше, а через дві години вони вже стояли на паркінгу аеропорту Валенсії. До літака Анни залишалося ще кілька годин. Алекс вимкнув музику і відкинув сидіння. Незважаючи на те, що весь день був за кермом, спати зовсім не хотілося. Він подивився на Аню, вона, немов дитина, підібравши під себе ноги і поклавши руку під щоку, мирно спала. Він думав про те, який був сьогодні дивовижний день. Ще вранці він навіть не уявляв, що йому доведеться їхати через всю Європу, але з'явилась одна справа, заради якої йому потрібно бути вдома через чотири дні. Потім дивне знайомство з Анею, паелья, дорога до Валенсії і, найдивніше — це розповідь про її життя. Історія, з якої навіть невмілий письменник написав би роман, а режисер зняв би серіал серій на двадцять. А тепер вона, яку дванадцять годин тому він прийняв за звичайну повію, і яка поділилася, можливо, найпотаємнішим, спить у нього в машині. Сон не йшов, Алекс тихенько вийшов з машини і пішов в сторону терміналу. Він просто тинявся по залах терміналу, читав вивіски, спостерігав за пасажирами, які з сумками і валізами снували туди-сюди, потім сів біля вікна в одному з ресторанів аеропорту і спостерігав, як злітають і сідають літаки. Він замовив собі каву, але кави йому зовсім не хотілося. Не хотілося не тому, що кава, а тому, що йому захотілося випити кави не самому. Як завжди говорить йому його