Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

— Ми й далі будемо сперечатися, чи ти все ж таки скажеш? — запитав Мур, втрачаючи терпець.

— Зуб! — буркнув Вулкан і зиркнув на котика, ніби перевіряв, чи не почне той сміятися.

— Що — зуб? — здивовано перепитав Мур, але майже одразу сам усе зрозумів. — Стій, не може бути… Це все через зубний біль?!

— Нестерпний… — прошипів Вулкан, примружено дивлячись на лицаря. — Так болить, що аж говорити важко, а ти – все питаєш і питаєш, Муре! 

— А як мені ще здогадатися, що тебе болить?

— Знову ці питання й балачки! — роздратовано пробуркотів дракон, і дим з його ніздрів повалив ще густіше.

— Тихіше, Вулкане. Я трохи тямлю в лікуванні та наданні першої допомоги. Про зуби знаю не так багато, та Майстер Шурко і вчений кіт Абиязнав навчили мене варити узвар, який знімає зубний біль, — промовив Мур.

— Якісь пройдисвіти, мабуть? Бо як це знати? Навіть таке грізне створіння, як дракон, не може його здолати!

— Хіба я схожий на того, хто хоче тебе ошукати? Багато бажаючих тобі допомогти, га? — з викликом спитав Мур.

Після короткої паузи дракон трохи зніяковіло мовив:

— Небагато… Ти — єдиний, Муре, — тихо видав Вулкан.

— Тоді я піду пошукаю решту потрібних трав, а ти поки що намагайся нікому не зашкодити. Посидь тут, подумай про щось добре й радісне. Намагайся з усіх сил уникати думок про біль. Це важко, але суть у тому, що, зосередившись на цьому зусиллі, ти трохи відволічешся. А там і я вже повернуся.

— Добре, я спробую, — буркнув Вулкан.

Деякий час котик блукав навколо ущелини й знайшов усі необхідні трави. Він поспішав повернутися до Вулкана, бо не був певен, що той витримає біль і не зірветься знову, лякаючи мешканців долини. Але на подив Мура, дракон чекав на тому самому місці. І виглядав не надто радісно.

— Трави в мене. Зараз зваримо узвар — вип’єш, і тобі ста-не легче, — радісно заявив Мур, показуючи мішечок з травами.

Поки котик готував усе й варив узвар, дракон пильно стежив за ним. 

— А ти мене не отруїш? — з підозрою запитав Вулкан.

— Що ж, справді. Звідки тобі знати, чи варто пити щось від ледь знайомого звіра, який каже, що хоче допомогти? Це важливе питання. Я б також поставив його собі в подібній ситуації, — відповів Мур й сам замислився.

— І що б ти на моєму місці зробив?

— Не знаю. Це все залежить від обставин. Але я лицар — і взяв на себе відповідальність допомагати тим, хто потрапив у біду. Я бачу, що ти в біді. Тому щиро пропоную свою допомогу. Цей узвар не зашкодить — він тобі допоможе.

— Гаразд, давай уже своє вариво, — процедив дракон.

Вулкан випив узвар і відразу поглянув на Мура.

— Біль не минає! Воно не діє! — заревів дракон, і з його пащі вирвалося полум’я.

— Ох, знову те саме! — вигукнув Мур і, не чекаючи поки його підсмажать, стрибнув за великий камінь.

— Брехун! — гаркнув Вулкан і заходився дихати полум’ям на камінь, ревучи й гарчачи.

Камінь швидко нагрівався, і Мур відчував це крізь лати. Але Вулкан раптом стих — і потік вогню припинився.

— Подіяло! — долинуло з-за каменя. — Ти не брехав!

Мур зрозумів, що вже можна виходити.

— Я ж казав! Радий, що допомогло.

— Який же світ гарний! — Вулкан аж сяяв від радості. — Пташки співають, сонце світить, вітерець дме… Як же добре, коли нічого не болить!

— Так, я тебе щиро розумію. Але це — лише пів справи.

— Що? Чому? Хіба тепер усе не буде добре?

— Майже, друже. Тепер треба подивитися, який саме зуб спричинив тобі стільки болю — і страху іншим. А тоді вирішити, що з ним робити.

— Що робити? Нічого не треба! Біль минув — і все добре, — Вулкан трохи відсторонився від Мура, ніби саме котик був причиною болю.

— Але біль може повернутися, якщо не вилікувати або не видалити зуб. Узвар — це лише тимчасове полегшення, щоб простіше було вирішити справжню проблему.

— Видалити?! — очі Вулкана стали великими. — Ні, ні, ні! Тільки не рвати зуб!

Його Голос із могутнього рику ледь не зірвався на писк.

— Ніколи б не подумав, що такий могутній дракон злякається… зуба. Давай я спершу лише погляну, добре?

Після довгих вмовлянь Вулкан таки згодився дозволити котику заглянути до його пащі. Мур, не гаючи часу, з головою заліз у драконячий ріт.

— Хто б міг подумати, що я добровільно на таке погод-жуся? — бурмотів Мур собі під ніс, роздивляючись драконячі зуби. — Ну і сморід! Ти хоч раз чистив зуби?

— А що, треба? Ніхто ж не скаржився на запах з мого рота! — промимрив Вулкан, ледь ворушачи язиком, на який сперся Мур.

— Та невже, чого б це! — посміхнувся котик. — Ось він, бачу.

Мур знайшов винуватця болю: великий клик, помаранчевий, у чорних плямах і дірках. А ясна під ним були червоні й запалені.