Igor Shnayder - Котик-лицар Мур Пригоди у Казковому Звіриному Світі, Igor Shnayder

Дракон

Під час своєї подорожі Мур завітав до прекрасної долини, що розкинулася серед невисоких, лісистих гір. Чарівне містечко гостинно зустріло лицаря, та його мешканці здалися Муру напруженими й наляканими, а їхні посмішки — вимушеними. Мур розпитав місцевих, чого саме вони бояться. І відповідь була однакова в усіх: — Дракон! З’ясувалося, що вже давно мешканців містечка й всієї долини тримає у жаху великий червоний дракон. Він великий, неймовірно сильний і надзвичайно злий. Мешканці намагалися і домовитися з ним, і перемогти його, та зазнали поразки в усьому. Дракон настільки розлючений, що навіть не дослухає, про що йому намагаються сказати. Він одразу ричить і палить усе навколо.

Мур вирішив допомогти жителям містечка й усієї доли-ни. Але мало хто повірив, що один лицар зможе здолати таке небезпечне створіння, як цей дракон. Навіть суворі гвардійці, яких прислала сама королева Лисиця, тепер зализували рани в місцевій таверні — після невдалої зустрічі з драконом.

І ось, після тривалих пошуків у глибокій гірській ущелині, Мур зіткнувся з тим, що здалося йому на той час найстрашнішим випробуванням — драконом. Дракон був великий і червоний, виглядав загрозливо й викликав жах. Та котик не міг не визнати: це створіння було ще й неймовірно величне. Лицар навіть спіймав себе на думці, що заворожений його виглядом. Та все одно не можна було забувати, як сильно дракон лякав місцевих. Мур згадав уроки майстра Шурка, стримав свій страх і вирішив не судити лише за зовнішністю чи чужими словами. Треба було самому з’ясувати, що ж це за створіння таке — цей дракон.

— Привіт! Мене звати Мур. Чому ти такий сердитий? — запитав лицар, намагаючись говорити якомога спокійніше.

Дракон помітив Мура, загарчав і випростався на весь зріст, розправивши крила. Із його пащі спершу клубами повалив дим, а потім із ревом вирвалося полум'я. Мур по-справжньому злякався, але не відступив від наміру поговорити.

— Може, краще все вирішимо словами? — вигукнув котик, ховаючись від полум'я за камінням.

Але дракон лише сильніше заревів — і з його пащі знову вирвалося полум’я. Лицареві здавалося, що вогонь ллється звідусіль, а камінь, за яким він ховався, от-от розплавиться. Так страшно Муру ще не було. Як здолати такого супротивника? Велетенського, в броньованій лусці, з довгими пазурами й кликами, ще й такого, що вміє літати! Чим тут допоможуть меч чи обладунки? Тут потрібні розум, мудрість і трохи хитрощів.

Камінь, за яким ховався Мур, нагрівся так сильно, що тепло вже пробивалося крізь спинну пластину обладунку. Мур вичекав момент, коли дракон видихнувся — і кинувся до іншого укриття.

— То, може, все ж поговоримо? Можливо, я зможу допомогти? — голосно запитав Мур.

Та дракон був зовсім не в дусі розмовляти — і далі палив усе навколо. Плащ лицаря вже прогорів у кількох місцях, навіть один із вусів загорівся.

— Може, ти й справді не вмієш розмовляти, тільки й знаєш, що дмухати вогнем з пащі? — котик трохи розсердився: терпіння ж у всіх не безмежне. — Звісно, палити все веселіше, ніж розмовляти!

Дракон здивовано примружився й зацікавився: лицар не кидався у бій і не тікав. Тож вперше за довгий час він вирішив не нападати — а поговорити.

— Чого тобі, малече? Я розлючений! І хочу зробити комусь боляче! — проревів дракон.

— А тобі справді стане легше, якщо боляче буде ще комусь? — поцікавився Мур.

— Так! — заревів дракон так, що аж листя посипалося з дерев.

— Але це не принесе тобі полегшення. Не зніме ні болю, ні страждання — чим би вони не були викликані.

— Чому?.. — проревів дракон уже тихіше. — Якщо боляче мені, то хай буде боляче і іншим!

— Тому що, завдаючи болю іншим, ти не позбудешся сво-го. Тобі потрібна допомога, — спокійно наголосив Мур.

— А хто мені допоможе? Усі бояться мене або відразу хочуть битися, щойно побачать!

Мур зачекав ще мить — і вийшов з укриття. Великий червоний дракон, з ніздрів та пащі якого клубився дим, дивився на лицаря.

— Тоді давай поговоримо спокійно. Я ж не кидаюся в бій, — мовив Мур, піднімаючи лапи перед собою в знак миру. Його плащ був пропалений у кількох місцях, а вус ще димів. — Мене звати Мур. Що тебе насправді турбує? Чому ти такий сердитий?

— Мене звати Вулкан. І я не хочу казати, чому я сердитий, — пробурмотів дракон. Мурові здалося, що його червоне обличчя стало ще яскравішим.

— То ми будемо в загадки гратися, чи ти все ж скажеш — і, можливо, я зможу допомогти?

— Та це вже й не така велика проблема… саме якось минеться, — пробурмотів Вулкан. Тепер він виглядав не грізно, а радше незадоволено й збентежено.

— Не пройде! Адже ти вже стільки часу тут нападаєш і лякаєш усіх! — котик упер лапи в боки, здивовано дивлячись на це грізне створіння, яке тепер сперечалося, мов мале кошеня.

— А я кажу: пройде! — обурено заявив дракон, задерши голову вгору, але одним оком усе одно стежив за лицарем.

— Не пройде! — заперечив Мур.

— Пройде! — вигукнув Вулкан.

Так вони сперечалися ще деякий час — мов малі діти на вулиці, яким за будь-яку ціну треба довести свою правоту, і хай весь світ почекає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍