Rada Lia - Моя власна Нефертіті, Rada Lia

Розділ 11

За хвилину вони опинилися у Луксорі посеред руїн стародавньої Малкати. На дворі стояла глибока ніч. 

Назар застогнав. Він сів на піску, розтираючи пальцями скроні. Потім увімкнув ліхтарик на телефоні. Поруч з ним валявся мішок з ритуальним золотом.

Чоловік задоволено усміхнувся.  

Трохи поодаль сиділа Хенут й перелякано озиралася.

— Що ти наробив? — Вигукнула вона. — Навіщо ти мене забрав? Моя доля бути царицею Єгипту.

— Хенут, здається твоєю долею було стати замученою чи страченою за зраду. Твій друг Аменхотеп здав тебе, або це зробив хтось інший. 

Дівчина недовірливо дивилася на нього. Вона перевела погляд на дерев'яний держак списа, який стирчав з піску біля неї й підтверджував слова Назара. Коли вони стрибнули у вихор, один зі стражників кинув його їм навздогін.

 Її волосся скуйовдилося, до обличчя й рук прилип бруд та пісок. Хенут спробувала встати й скрикнула. 

— Нога.

Назар підійшов до неї й присів поруч. Він помітив на щиколотці крапельки крові. 

— Не рухайся, я огляну.

Дівчина слухняно завмерла. Він обмацав її ногу й видихнув з полегшенням.

— Здається переломів немає. Ти видно поранилася об каміння, — Назар вказав на залишки стіни біля них. — Йти зможеш?

Хенут спробувала ступити й знову скрикнула. Вона безпорадно поглянула на чоловіка.

Назар озирнувся. Здається десь тут він залишив машину минулого разу. 

За сто метрів від них й справді стояв орендований позашляховик Jeep Compass. 

— Іди сюди, — він підняв її на руки й поніс до машини. Назар думав про те, що його життя абсолютно не підлаштоване під стосунки чи не дай боже сім'ю. І що тепер буде з історією? Змінювати минуле було вкрай необачним кроком.

Чоловік обережно посадив дівчину на пасажирське сидіння спереду, а сам сів за руль. Він мав з'ясувати, що йому тепер робити далі.

 

За годину Назар припаркувався біля готелю “Карнак”. Карім, той самий чоловік, який заселяв його минулого разу й за сумісництвом родич місцевого таксиста, підозріливо зиркнув на дівчину в прозорій білій сукні та зеленій перуці. Потім схилився до Назара й прошепотів йому на вухо:

— У нас взагалі таке не схвалюється. Але якщо бажаєте, то можемо прислати вам жінку соковитішу, з більшими формами. Ця ж ще дитина. Нащо вам таке?

— О, — знітився Назар. — Вона не повія. Це моя дівчина.

Карім недовірливо похитав головою. Поклав на стійку ключі від кімнати й удав, що його це взагалі не обходить. 

— До речі, вибачте за гармидер, який минулого разу влаштували мої друзі. Я все компенсую.

Карім здивовано поглянув на нього й повернувся до своїх занять.

Назар взяв ключі, знову підхопив дівчину на руки й поспішив на другий поверх. Хенут притулилася до нього, обійняла за шию й поклала голову йому на плече. Дівчина підняла очі, крадькома роздивляючись його обличчя. 

Коли вони нарешті опинилися у номері, він поклав її на ліжко й видихнув.

— Переночуємо тут, а завтра вирішимо що робити з золотими речами й будемо звідси тікати.

— Тікати? 

— Моє життя не просте. 

Назар підійшов до вікна. Замислено подивився на зіркове небо. 

— Я не такий хороший, як ти думаєш. І на історію мені насправді плювати. Тож мушу зізнатися, що у твій час я відправився зовсім не через непереборне бажання відновити пам'ять про давньоєгипетських богів. — Його голос звучав хрипло. Клубок у горлі заважав говорити. 

У кімнаті запанувала тиша. Дівчина ніяк не відреагувала на його слова. Коли Назар повернувся до неї, Хенут мирно спала, підперши щоку руками. Чоловік сумно усміхнувся. Він підійшов до неї, накрив її ковдрою й провів рукою по волоссю. Задивився на її точені риси обличчя. Ну треба ж, у нього тепер є власна Нефертіті.

Потім він під'єднав телефон до зарядного пристрою, який йому попередньо люб'язно видав Карім на рецепції. Спробував знайти у телефонній книзі Арсена. Однак з подивом виявив, що номера його університетського товариша в телефоні більше немає. Щось змінилося з того часу, як він повернувся з минулого. Але ще не зрозуміло, що саме. Чоловік навіщось продовжував гортати пальцем контакти, поки його погляд не зупинився на імені Ігоря. Грудну клітку здавило. З важкістю він ковтнув й поклав телефон на стіл. 

 

Вранці Назар прокинувся від того, що Хенут інтенсивно трясла його за плече. Чоловік відкрив очі й сонно поглянув на дівчину.

— Мені потрібно в туалет.

— То йди.

— Я не знайшла де він. Можеш мені показати?

Назар встав й провів її до ванної кімнати.

— Ось це унітаз. Ти просто сідаєш, робиш свої справи, а потім змиваєш, — він натиснув кнопку. Від звуку води, що потоком хлинула вниз, Хенут підскочила на місці:

— Воно засмоктує! — скрикнула вона й побігла назад до кімнати, залізла на ліжко й підігнула ноги під себе.

Чоловік вийшов за нею, спантеличено потираючи лоба:

— Ну чого ти злякалася?

— А де ящики з піском під сидінням? І як ви змусили воду текти у землю?

— Хенут. Там нічого страшного немає. Такі в нас технології. Ти звикнеш. Ходімо зі мною.

Дівчина встала з ліжка, хоч на лобі в неї пролягла зморшка сумніву.

— Зараз прошу реагувати спокійно, — він знову завів її до ванної кімнати й показав на раковину. Потім відкрутив кран з водою.

— Що це за магія? Як ви змушуєте її текти туди, куди вам треба?

— Це не магія, а водопровід. Довго пояснювати. Просто повір, що це наука. А ось подивись сюди. — Він підняв її підборіддя. Хенут поглянула прямо перед собою. — Пам'ятаєш я розповідав, що дзеркало тут є в кожному домі — і в багатих і у бідних.

Хенут зачаровано й дуже уважно розглядала свої риси обличчя, наче бачила себе вперше. Нарешті, задоволена своїм відображенням, вона повернулася до чоловіка з усмішкою.

— Є ще дещо, про що я мушу тобі сказати… — зам'явся Назар. — Це не найкращий момент, але для таких зізнань, мабуть, немає вдалого часу. Я не історик. Точніше, вчився на нього, але ритуальне золото я взяв не тому, що хочу повернути пам'ять про богів Древнього Єгипту сучасним людям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍