П'єр Адо - Покривало Ізіди. Нарис історії ідеї Природи

протилежне: завдяки Марсіліо Фічіно художники Відродження знали неоплатоністську доктрину, для них одяг символізує тіло, а оголеність — відокремлену від тіла, тобто від вбрання, безтілесну силу. У Венері, яка голою виходить з моря на картині Ботічеллі «Народження Венери», можна впізнати, відповідно до розрізнення, яке зробили Платон та Плотин, відокремлену від тіла Небесну Афродіту. Натомість у вдягненій Венері того самого художника на картині «Весна» можна впізнати Земну Венеру, яка, зрештою, відповідає Природі, загорнутій у чуттєві форми[195]. Має місце аналогія між сюжетами «Сніданку на траві» Мане та «Польовим концертом» Тиціана (яку подекуди приписують Джорджоне) (ілюстрація 5). На останній можна так само побачити двох голих жінок та музикантів. Голі жінки Тиціана є німфами, вони оголені тому, що художник хоче підкреслити той факт, що вони є безтілесними силами та божествами, вищими за чоловіків, які їх оточують.

У XV ст. Природу представляли як голу жінку, щоб підкреслити одночасно її простоту та трансцендентний характер, проте, можливо, також для того, щоб підштовхнути до думки, що Природа відкривається тому, хто її споглядає[196].

5. Процес природний та образний

Тісно пов’язавши виображення з нижчими психічними силами, а отже з Природою, Порфирій дійшов до думки, що психологічний процес виображення є моделлю, яка дає змогу зрозуміти процес створення Деміургом чуттєвого світу. Порфирій прямо про це говорить, коли намагається довести, що деміург творить світ простим фактом існування. Насправді, виображення продукує видиме простим внутрішнім баченням, без жодних інструментів та механічної праці. Ось чому не треба дивуватися, каже Порфирій, коли щось безтілесне та непросторове є причиною існування видимого всесвіту, адже в людині виображення безпосередньо продукує, сама по собі, тілесні наслідки:

Людина виобразила собі якусь непристойність? Вона одразу ж засоромилася та почервоніла. Вона відчула небезпеку? Її відразу ж охопив жах і вона позеленіла. Емоції продукуються в тілі, проте їхня причина — це внутрішнє бачення, яке не використовує жодних поштовхів та важелів, а діє виключно самою присутністю[197].

У певному сенсі можна сказати, що Порфирій протиставляє тут магічний спосіб дії, «самою присутністю», механічному способу дії, «поштовхам та важелям». Плотин вже встановив таку саму опозицію, щоб визначити спосіб дії природи:

Потрібно відкинути будь-яку ідею важеля, коли йдеться про спосіб творення природи. Які поштовхи та важелі здатні продукувати таку палітру кольорів та множинність форм[198]?

Як приклад дії цих внутрішніх Природі сил Порфирій використовував демонів. Останні відтворюють форми того, що вони виображують, загортаючись туманом, який поєднується з ними та перебуває в їхньому розпорядженні[199]. Вони, таким чином, можуть викликати галюцинації.

Ці ідеї стосовно ролі виображення мали неабиякий вплив за доби Відродження та доби романтизму завдяки традиції «природної магії»[200]. Якщо коротко, то в усій цій традиції, чи йдеться про Монтеня, Паскаля, Джордано Бруно, Бьоме, чи про німецьких романтиків — Новаліса чи Баадера[201], виображення є чимось на кшталт магічної здатності, яка здійснюється виключно присутністю образу і яка протиставляється механічним законам[202]. Образи, які ним продукуються, мають якесь майже-існування та прагнуть існувати, незалежно від того, чи створені вони людським виображенням чи виображенням творця. Виображувати — це, певним чином, вже здійснювати.

В усій цій традиції від Середніх віків та аж до романтичної доби вважатимуть, що в думці та виображенні міститься якась невидима сила, здатна продукувати видимі наслідки. Як скаже слідом за Авіценною у XIII ст. Роджер Бекон, «Природа кориться думкам душі»[203].

Я наведу лише один приклад (хоча існує багато інших[204]), живучості цих уявлень в добу романтизму — приклад Ґьоте з його роману «Обрана спорідненість», де він розповідає про подвійний адюльтер: у обіймах своєї дружини Шарлоти Едуард думає про Оділь; у обіймах свого чоловіка Едуарда Шарлота думає про капітана; дитина, яка народжується від цього союзу, схожа на обох відсутніх[205].

У Порфирія виображення як тіло душі, а також міфічне пізнання, яке з неї випливає, а також теургічні практики, визначені «Халдейськими пророцтвами» та призначені звільнити астральне тіло від численних нечистих обгорток, що були до нього додані, були проявами падіння та нижчості душі. Для неоплатоніків природа, тісно пов’язана з виображенням, була суцільною сценою фантасмагорії, що спокушає та зачаровує душі. Це магія природи, чари різноманітності форм та любові, яку ці форми викликають[206]. Натомість у Новий час виображення поступово втрачає нижчий статус та перетворюється, зрештою, зокрема після Бьоме, на творчу здатність, джерелом якої є Бог[207].

Встановлений Порфирієм тісний зв’язок між Природою, міфом та виображенням відкрив, таким чином, для західної думки широке поле рефлексії, яке ми продовжимо досліджувати у нашій розвідці.

7

Геній язичництва

1. Природа, боги та традиційні культи

Розповівши історію Нуменія[208], що бачив уві сні елевсинських богинь, які були повіями, оскільки він тлумачив ритуали їхніх містерій у філософський спосіб, Макробій продовжує переказувати Порфирія наступним чином:

Тому боги завжди визнавали за краще, щоб їх знали такими, як прадавні подавали їх народові, і шанували їх відповідно, наділяючи їх і образами, і зображеннями — їх, цілком чужих такої форми; часом життя — їх, таких, що не знають ні старості, ні молодості; різними шатами та оздобленнями — їх, що не мають тіла[209].

Тут виникає нова деталь: боги, які відповідають різним силам природи, хочуть бути знаними та вшанованими відповідно до почесного традиційного культу громади. Це означає, з одного боку, що філософи повинні говорити про природу зберігаючи імена богів, які традиційно пов’язані з певними елементами та силами природи. З іншого боку, відмовитись від традиційних культів, як це роблять християни, означає позбавити себе можливості пізнати Природу. Традиційна релігія — це образна фізика, представлена народам у міфах та статуях богів, міфічна фізика, явлена богами людству на самому його світанку, сенс якої розуміють лише мудреці шляхом алегоричної екзегези.

Подібна ідея на перший погляд видається абсолютно помилковою. Який зв’язок може існувати між елліністичними