Вівєн Хансен - Вибір породжує наслідки: Роздоріжжя, Вівєн Хансен

Розділ 6

Ми знаємо історію про те, як наші предки почали жити серед людей. Але чи дійсно це так? Чи можна вважати початком саме той період, коли вони захищалися від Духів? Куди цікавіше, чому саме виникла потреба захищатися? Чому, опинившись між Духами та людьми, вони обрали саме людей?

 

Разом з цими думками в моїй голові лунав м’який розмірний тембр батька. Я все ще згадувала те, як він розмірковував про життя Предків, як у вечірній тиші міг пролунати його голос, привертаючи мою увагу, а також увагу сестер та матері.

Чи був він філософом? Озираючись у спогади, можна сказати й так. В цих думках він відшукував своєрідний відпочинок, навіть якщо в процесі могло виникнути гірке відчуття, варто було замислитися над ними глибше.

Тренуватися сьогодні не хотілося, тому я зайняла місце на сходинках, спостерігаючи за іншими. Тренувальна зала чимось нагадувала арену в стародавні часи, сидячі місця мали п’ятнадцять рядів зі сторони входу та охоплювали вільне місце внизу напівкругом. Зручно не тільки для занять, але й для загальних зборів.

Одне з таких зібрань і було нещодавно. Мій розвинений Вплив не раз допомагав доносити інформацію рівномірно навіть до тих, хто сидів далі, тому моя присутність була необхідною ще й через це. Безумовно, цей трюк для кількох десятків душ забирає багато енергії, але так простіше, і всі присутні точно могли почути всю потрібну інформацію.

Як я й думала, більшість перевертнів відмовилися брати участь у проблемах нагорі разом з людьми. Якщо це дійсно Духи, наразі це розмова без третьої сторони. Але навіть так я вже не раз випадково чула, як Артур та Карла розмовляли щодо цього наодинці. Вони занепокоєні, звісно, саме тому ми вже встигли зробити кілька додаткових походів за продуктами, якщо все не зупиниться на простому карантині.

– Не очікував, що будеш сидіти тут, а не тренуватися.

Чоловічий голос привернув мою увагу, і тільки тепер я помітила, що наді мною стоїть батько Саймона. Його темне волосся було в безладі, а зелені очі напіввідкриті, чи то тільки після сну, чи то довгої роботи – складно зрозуміти, що саме було цього разу.

Артур настільки ж зайнятий, як і його син та дружина, але він рідко працює поза кабінетом. Хіба що це загальні збори чи важливі обговорення. В інші моменти він міг надовго зникати у себе або ж нагорі, і часто Саймон складав йому компанію. Так, близько пів року тому вони вдвох майже місяць їздили іншими містами у пошуках інших перевертнів та подібних до Підпілля угрупувань, а ми з Карлою намагалися не здуріти від хвилювання.

– Не очікувала, що Ви будете тут, – відповіла йому тим же, одночасно з цим посуваючись трохи вбік.

– Один-один, – Артур кивнув та сів на місце поряд. – Я й не планував. Проходив повз, а тут бачу, ви двоє тут.

Вказавши кивком в бік арени, я також перевела погляд вниз. Саймон якраз вчив підлітків силовим прийомам, і не схоже, що він навіть віддалено думав про стримування сил. Чого й очікує від учнів у відповідь, не важливо, магічної чи силової групи. Якщо когось зіб’ють з ніг або відкинуть, це почують всі в залі та навіть трохи поза нею. Здавалося жорстоко, але ці діти також не вміли стримуватися.

– Навіть спостерігаючи, можна чомусь навчитися, – я стисла плечима.

Від Артура почувся короткий звук, схожий на схвалювання, а після знову тиша. Не знаю, про що він думав чи куди дивився, але дискомфорту цей чоловік у мені ніколи не викликав. Навіть якщо під час обговорення справ Підпілля та дій нагорі ми в чомусь не погоджувалися, до нього в мене було лише відчуття поваги. Все ж Артур та Карла створили Підпілля та змогли протриматися в ролі цивільних не один десяток років, щоб дати Саймонові можливість спокійно прожити добру частину життя нагорі, а жертвам мисливців – новий початок вже тут, внизу. Тільки це вже викликає бажання порівнятися з ними.

– Головне вміти не просто дивитися, а бачити. Що ти бачиш?

Я замислилася, знову подивившись вниз уважніше та паралельно шукаючи прихований сенс у цьому питанні.

Вовки відпрацьовували удари в парах один з одним, а десь були пари Вовків та Крилатих або Панцироносців. Жодної магії, лише фізична сила – цю умову Саймон поставив з самого початку, а також натякнув й мені, коли я взялася навчати інших.

Всі тренувалися до сьомого поту, але в їхніх очах помітний азарт та виклик. Дівчата та хлопці билися об заклад, хто ж вийде переможцем у черговому спарингу, і можна було почути, що хтось зробив ставку на свій обід.

– Сім’ю, – все ж відповіла, і лише після подивилася на Артура, чий вираз обличчя був не менш задумливим.

– Сім’ю?

– Я не поставлю «бійців» навіть на п’яте місце. Сім’я, друзі, товариші, здібні перевертні… Надія.

– Але все ж бійці.

– Бачать Предки, я б воліла, щоб цього поняття взагалі не було. Ніяких сутичок з мисливцями, думок про те, як їх уникнути, як дістати їжу. Але якщо Духи дійсно прийдуть… – від різкого нападу подібних думок я зітхнула, запустивши пальці у волосся та стиснувши їх, ніби це могло висмикнути мене з гнітючого виру. – Від цього не сховатися, але за можливості хочеться ховати їх якнайдовше та якнайдалі.

Артур мовчав, але кивнув, над чимось роздумуючи. Напевно, він хотів сказати щось подібне. Від нього та Карлі завжди відчувається так багато турботи, якою вони діляться з усіма, що можна захлинутися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍