Кала Тор - Потраплянка з Харкова , Кала Тор

За столом стояв чоловік.

Молодий. Навіть надто молодий для такої високої посади. Але його впевнена постава і той погляд… Погляд, що пронизував, залишаючи слід десь глибоко всередині, змушуючи затримати подих. 

Сірі очі, з відтінком глибокої синяви, немов зимове небо перед бурею—спокійне, але сповнене загрозливого передчуття. Тонкі, різкі брови надавали його обличчю ще більше рішучості. Високий, худорлявий, та аж ніяк не крихкий—у його постаті відчувалася стримана сила, ніби пружина, що ось-ось розправиться. Вольове підборіддя, виразні вилиці, а губи… Вони могли бути ніжними, могли випалювати холодними словами, а могли різати, мов загострене лезо. 

Його погляд ковзнув по мені, зачепився і затримався довше, ніж дозволяли пристойність і здоровий глузд. 

Я ступила крок уперед, і він, не відводячи очей, протягнув руку. 

Мовчки. 

Його пальці були теплими, дотик—упевненим, майже власницьким, коли він підніс мою руку до губ. Я очікувала на формальний поцілунок, але… 

Ледь чутний дотик—не губ, а язика. 

Серце зірвалося у шалений галоп. Я різко вдихнула, а гаряча хвиля розлилася по тілу, змішуючи подив, обурення і… щось інше. 

Що це було? 

Погляд, від якого холоне кров і закипає бажання. Торкання, що балансує між зухвалістю та викликом. 

Я швидко висмикнула руку, ховаючи її за спину, ніби так могла стерти слід його пальців і зупинити тремтіння всередині.