Влада Клімова - Ти - моя пристрасть, Влада Клімова

Біля величезного заміського звалища будівельного непотребу я спинився. Що знову заплутую сліди? Не тільки! Цей закинутий кар’єр мене добре знав. По-перше, я дійсно повинен трохи випустити пару, щоб краще почуватися й думати. А по-друге, я часто тут тренуюся. От і зараз трохи підкоригував точність пострілу та стрімкість руху ножа й паралельно думав: за яку ниточку потягнути спершу?

Вирішив почати з посильного. Це буде схоже на мою згоду й на якийсь час заспокоїть потвору. А насправді якщо мені хоч примариться, що той знає про замовника більше, ніж нічого, я йому не заздрю. Мені вкрай необхідно якнайшвидше знайти місце, де тримають Лізу й знищити всіх, кого там побачу.

Правда, я ще не знайшов і не врятував свою мрію та це навіть не обговорюється. Впевненість, що вкладу в операцію всі свої знання й ресурси чи навіть віддам життя, домінувала над усім іншим. Адже такої зневаги я нікому не подарую!

Впевненість у своїх силах – це добре. Ось тільки політичні гравці доволі хитрі, а їх ходи заплутані й непередбачувані. З підготовчими матеріалами до мене надіслали молоду, геть непрофесійну дівчину. Це було видно за кілометр. Вона поняття не мала, що передає з тими флешками. Та все одно я прослідкував: куди посильна пішла від мене.

Це був Північний вокзал і зустрілася вона там з чоловіком дуже схожим на безнадійного наркомана. Він її байдуже обійняв та відразу забрав якісь гроші. При цьому вони трохи посварилися й розійшлися. Нещасна зникла в метро, а я попрямував за нариком. Інтуїція вбивці підказувала мені, що він знає більше.

Майже відразу той кінчений купив дозу та насолодитися порошком не встиг. Я скрутив його до купи в першому ліпшому кутку так, що він завив, а ще відібрав у потвори припас кайфу. Здається в нього починалася ломка. Як же я ненавиджу спілкуватися з цими недолюдьми, але сьогодні вибору не маю!

І професійний нюх мене не підвів. За повернення пакетика погань розповіла, що брат тієї дівки працює на серйозного чоловіка. Родич підіслав її до мене, щось передати. А сам вихвалявся, що вночі до них на склад привезли таку смачну кралю, якої зроду не зустрічав. Тільки господар поки не дозволяє її чіпати. Відвалив непогані гроші, щоб дивилися на всі боки. Та хто полізе до них, крутих? У неї ж, мабуть, одні ботани в друзях ходять... Слово «мабуть» мене відверто потішило!

Це вже було щось. В подяку за допомогу, я висипав порошок йому за пазуху, потім підняв тварюку й потрусив, наче брудну ганчірку та кинув на асфальт. Я не бачив як воно почало повзати й лизати свої лахи та бруківку. Не знаю, чи вистачило цього для кайфу, але діарею він точно піймав.

Адреси складу нарик не знав, а часу в мене було все менше. Тому я поїхав додому до посильної. Похмура вуличка межувала з відомим цвинтарем Пер-Лашез. Будинки тут старі й сірі. А я вважав, що обираю не найкращі місця для проживання в Парижі!

Зайшов усередину. Аромат в коридорі ще гірший, ніж фасад. Постукав, вона відкрила та хотіла закричати, але я не дав. Миттю затис рота й однією рукою заніс дівчину до захаращеної речами кімнати. Від другої зустрічі зі мною вона була страшенно перелякана і вся тремтіла. Виходить я все-таки помилився й треба було відразу питати адресу в неї. Та я провтикав.

Нічого, інколи моя робота передбачає не лише заняття для розуму, а й вправи для рук та ніг. Ось і тепер я зробив «зайве коло» та втратив дорогоцінний час. Але потрібну адресу вона мені сказала й отримала дозу феназепаму. Не смертельну, а достатню, щоб деякий час поспати та не сповістити нікого про мою раптову появу. Скільки всього бугаїв на складі вона не знала або збрехала? Та це вже не мало значення.

Як незваний гість я натягнув на себе броник і був готовий вступити в бій з групою осіб. Правда цим я давно не займався, адже мої цілі були поодинокі, вистежені й підготовані до знищення. А тут все зводилося до відваги та вишколу. Залишалося сподіватись, що мої навички значно кращі й згодиться все, чому я коли-небудь навчився. Адже помічниками сьогодні для мене будуть лише Кохання й удача.

РОЗДІЛ 19

ЛІЗА

Прокинулась я в якомусь напівтемному ангарі й відчувала неприємний холод. Періодичні дрижаки пробивали все тіло. В голові паморочилося й наверталась нудота, але я трималась. Як саме опинилася тут - не знаю, але всі попередні події пам’ятала добре.

Знаю, що були з дядьком Робером на урочистому заході у Версальському замку. Я танцювала зі старим генералом, а потім до зали зайшли арабські шейхи і я згадала Анвара та пішла поплакати в туалет. Там я нікого не бачила, але ж хтось таки приспав мене та приволік сюди?

Та ось здається йде відповідь на мої запитання.

– Salut! Як справи, мамзель? Чого ти тремтиш, я ще навіть не починав розважатись! – каже високий невиразний суб’єкт, занедбане обличчя якого заросло щетиною. Він хоче здаватися королем, а сам більше схожий на опудало для відлякування птахів на приміській ділянці.

Далі в ангарі з’являється ще парочка дикунів, незрозумілої національності. Від них гидко тхне димом цигарок і перегаром невідомого спиртного. Тепер мені дійсно страшно. Адже я хотіла попроситися в туалет і цей мене б розв’язав. А тоді вже можна було спробувати вибити йому зуби або порахувати ребра й зникнути звідси. Але нині такий план вже нікуди не годиться!

– Ну, що готова обслуговувати панівну стать? – запитує інший доходяга, більше схожий на актора, в ковбойському одязі. Далі він проводить рукою по моєму обличчю та спускає долоню на груди. А я кидаюся, щоб вкусити. Він смикає руку назад і додає: – Яка гаряча! ШІ, йди зателефонуй пану. Може вже дозволить трахати її?

– Гей, пригальмуй! Буде ще купа часу. Дівка здорова, як кров з молоком. Гулянка очікується завзята. А зараз прийняв клешні, бо відірву! – наказує той перший і я розумію, що він тут головний.

Третій взагалі нічого не хоче. Він товстий і байдужий. Ні, не накачаний, а саме товстий, мов лантух з осіннім збіжжям. Виходить, що мене викрали троє недолугих поросят, але в них є господар. Значить, тому від мене щось треба, а це лише тупі охоронці.

З подібних роздумів випливає, що дядечку Роберу прийдеться готувати викуп! Це як мінімум. Та він все зробить. Думаю, наразі вже підняв на ноги всю округу й точно покликав на допомогу свого дорогого Фонте. Залишається почекати. Тільки чому тут такий лютий холод?

От дурна! По-перше, вже точно сіло сонце й надворі стало прохолодно. А ще моя сукня призначалася для танців у яскравій залі, а не для великого хліва, без вікон і дверей.

– Все, придурки, нумо писати відео з цією павою. Бо як не зробимо - господар нас тут разом з нею прикопає. Де мій телефон? Халявник, ти знову порнухою розрядив апарат? – ляснув високий ковбоя по потилиці.

– Несу вже! Чого ти причепився? На, пиши. Це що їй треба рота відліпити й дати прочитати текст? А він у нас є? – метнувся невисокий та подав телефон, але знову отримав подяку по голові. Тепер ясно: чому він такий дурний.

– Я тобі зараз так відліплю, що всі мізки повилітають! Який, на хрін, текст? Подивися на цю промовисту картину. Ті, хто її обожнює, як побачать оце нещасне розмазане личко, то зроблять усе аби ми її відпустили, – красується своїм розумом головний.

– А хіба ми її не вб’ємо? Вона ж нас бачила й миттю флікам закладе, – видав припущення ковбой і тепер мені стало ще холодніше. Та раптом я подумала, що все це нагадує театральну виставу аби залякати мене чи просто похизуватися силою перед прив'язаною до стільця дівчиною.

Відео вони все-таки відзняли й комусь надіслали, а потім відразу звільнили мене від своєї присутності. Так я й просиділа цілу ніч. Десь дрімала, а десь відключалася. Вранці товстий приніс мені пляшку води й напоїв. Я попросилася в туалет і він пішов спитати на це дозволу.

Ноги мені розв’язали, а руки не схотіли. Сказали, що я й так зможу зняти труси. Начеб-то жінки ще й не на таке здатні, бо вони гнучкі. От якби вони мені й руки розв'язали - тоді б побачили мою гнучкість. А так я лише зробила свою справу та й повернулася на стілець.

До вечора тут нічого не відбувалося й ті свині до мене більше не заходили. Про наявність сонячних променів я здогадувалася через дірки у високій стелі, але коли сонце знову сіло приїхав ще один цербер. Ось він був точно страшним. Від цього віяло нахабством і жорстокістю. Мужик зайшов оцінити мене й мовчки пішов геть.

Я зрозуміла, що це їхній головний. А ще своєю скутою поведінкою він нагадав мені відразу двох знайомих вояків. Анвара – нехай почиває з миром. І Еміля, котрого я вважала ворогом, а тепер думками благала про допомогу. Та він же не знає: де я. Спочатку відмовила йому у взаємності та залишила на берегах середземноморського курорту ні з чим, а тепер через простір викликаю на поміч? От же стерво! Це я про себе такої думки.

Я мріяла та навіть не сподівалася, але Він прийшов! Наче відчув, що дійсно мені потрібен. Забув про образу та з’явився, щоб визволити мене... Я не знала: як все було та потім витягнула з нього інформацію. Отже, спочатку Еміль обережно розвідав територію, що тут і де? Далі по черзі виманив двох дурнів та поклав у траві.