Taras Havrysh - Слідами дощу, Taras Havrysh
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Анна та Артур прибули до відділку ще затемна.
Коридори були неспокійні – співробітники ходили з напруженими обличчями, в повітрі висів гнітючий настрій.
Як тільки вони увійшли, на телевізорі в холі крутився випуск новин.
На екрані – журналістка з серйозним виразом обличчя.
— Львів охоплений страхом. Уже третє вбивство, а поліція досі не дає жодних відповідей. Чи є в нас серійний убивця? І чи здатні правоохоронці взагалі нас захистити?
На фоні – відео з місця вбивства Аліни, машини швидкої, поліція, натовп людей із телефонами.
Артур зітхнув.
— Ну, почалося…
Анна мовчки пройшла повз.
В кабінеті начальника вже зібралися всі оперативники.
Полковник Віктор Михайлович сидів за столом, стискаючи ручку так, що пальці побіліли.
— Сідайте.
Всі зайняли місця.
Полковник зробив глибокий вдих і відкрив папку з матеріалами справи.
— У нас проблеми.
Він кинув на стіл роздруківку.
Це були знімки з соцмереж і заголовки новин:
«Поліція безсила! Львів у страху перед таємничим убивцею!»
«Маніяк гуляє містом, а поліція – мовчить!»
«Скільки ще буде жертв, перш ніж його зловлять?!»
Він провів рукою по обличчю.
— Це почалося вночі. Відео з місця вбивства Аліни вже по всіх мережах. Народ обурений, вимагає пояснень. У нас є тиждень, а якщо найближчими днями ми нічого не зробимо – тут почнуть летіти наші голови.
Він підняв очі.
— Тому ми готуємо спеціальну операцію.
Всі насторожено завмерли.
Полковник продовжив:
— Операція «Капкан».
— Це що, новий телешоу про виживання? — буркнув Артур, зсунувшись у кріслі.
Полковник проігнорував.
— Ми виставимо наживку.
Анна нахмурилася.
— Яка наживка?
Полковник опустив погляд на документи.
— Працівницю поліції. Вона буде йти парком під дощем. Якщо вбивця клюне – ми будемо готові.
У кімнаті зависла гробова тиша.
Артур відклав ручку на стіл.
— Вибачте, але ви серйозно?
Полковник підняв погляд.
— Так.
Анна теж напружилася.
— Хто буде наживкою?
Полковник перегорнув документ і висунув папку.
— Лейтенант Ірина Соколовська.
Артур видихнув.
— Ну, хоч не ти, — пробурмотів він Анні.
Анна проігнорувала.
— І як ви це бачите? Ірина просто гулятиме в парку, а ми будемо чекати, коли її заріжуть?
Полковник насупився.
— Вона буде під повним контролем. Оперативники розставлені по периметру. Дрон у повітрі. При першій небезпеці – група працює.
Артур скривився.
— І ви думаєте, що це спрацює?
Полковник стиснув пальці в кулак.
— Це наш єдиний шанс виманити його.
Анна схрестила руки на грудях.
— Вбивця не дурний. Якщо він зрозуміє, що це пастка – все пропало.
Полковник подивився на неї.
— Саме тому ми не афішуємо цю операцію. Ніхто, окрім нас у цій кімнаті, про неї не знає.
Всі переглянулися.
Артур зітхнув і розтер обличчя.
— Тобто ви хочете, щоб ми просто сиділи й чекали, коли на Ірину нападуть?
Полковник відповів холодно:
— Так.
Настала важка тиша.
Анна стиснула зуби.
Артур потер потилицю.
— Окей.
Він підняв очі.
— Тоді молимося, щоб ця хрінь спрацювала.
Полковник подивився на всіх.
— Операція починається завтра ввечері.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слідами дощу, Taras Havrysh», після закриття браузера.
