Taras Havrysh - Слідами дощу, Taras Havrysh

Місце злочину. Пізніше. Тільки Анна й Артур.

Група експертів уже працювала.

Але Анна і Артур не рухалися.

Вони просто стояли поруч, втупившись у мокру бруківку, просякнуту водою, кров’ю та гіркотою поразки.

Артур запалив цигарку.

— Знаєш, — видихнув він дим. — Мені набридло бігти за привидом.

Анна мовчала.

— Ми не встигаємо, Анно. Цей виродок завжди на крок попереду.

— Я знаю, — тихо сказала вона.

— Сука… — Артур стиснув цигарку в пальцях. — Це був наш шанс.

Анна розвернулася до нього.

— Це не наш шанс. Це була людина.

Артур подивився на неї.

Її очі були чистим льодом.

Вона не просто хотіла знайти вбивцю.

Вона горіла ненавистю.

— Ти втомлена, — сказав він.

— Я зла.

Артур кивнув.

— Це добре.

Різкий дзвінок у тиші

Телефон Анни завібрував у кишені.

Вона подивилася на екран.

— Віктор Михайлович, — прошепотіла вона.

Відповіла.

— Анно.

— Так, я слухаю.

На тому кінці дроту начальник відділку звучав не як зазвичай.

— У нас є тиждень.

Анна не зрозуміла.

— Що?

— Київ бере справу під свій контроль. Через сім днів сюди приїдуть слідчі.

Анна стиснула телефон.

— Але…

— Це не обговорюється.

На мить запала важка тиша.

— Або ми ловимо його за тиждень, або справу забирають.

Анна нічого не сказала.

— Все, що можу, це трохи стримати їх. Але довго це не триватиме.

— Я розумію.

— Працюй, Анно.

Зв’язок обірвався.

Анна опустила телефон.

Тиждень.

Тільки сім днів, щоб зловити монстра, який вже вбив трьох людей.

Вона відчула, як від утоми її тіло починає тремтіти.

Артур пильно подивився на неї.

— Щось важливе?

Анна підняла очі.

— У нас є рівно тиждень, поки цю справу не забрали.

Артур не кліпнув.

Він затягнувся цигаркою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍