Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Аня та Микита зайшли до квартири Кості, звідки одразу долинув приємний аромат запеченого м’яса та якихось пряних спецій. У вітальні вже сиділи Даша, Валерія та Олександр, розмовляючи між собою та попиваючи червоне вино.

— Ну, нарешті! — вигукнув Костя, махаючи їм рукою. — А то я вже думав, що ви залишитесь у своїх сценаріях і забудете про вечерю.

— А ми ж такі! — підморгнув Микита. — Але запах нас таки заманив. Що у нас сьогодні?

— Авторське рагу з секретним інгредієнтом, — гордо відповів Костя, накладаючи порції.

Аня сіла поряд із Дашею, а Микита зайняв місце навпроти неї. Він кинув на неї швидкий погляд, у куточку губ заграла легка усмішка.

— Ну, розповідайте, як там ваш сценарій? — запитала Валерія, роблячи ковток вина.

— Ой, — Аня хмикнула. — Мені здається, що наша історія вже перетворюється на щось більше, ніж просто сценарій.

Микита хитро посміхнувся і торкнувся її руки під столом.

— І що ж саме більше? — поцікавився Олександр.

— Це поки секрет, — промовила Аня, відчуваючи, як її щоки спалахнули.

— Ясно, ясно, — засміявся Костя. — Ну добре, поки ви там розбираєтесь зі своїм сценарієм і... не тільки, давайте просто насолоджуватися вечерею.

Вечір тривав у невимушеній атмосфері: жарти, сміх, дружні підколки та смачне вино. Але кожен раз, коли Микита нахилявся ближче до Ані, його погляд ставав глибшим, а дотики — теплішими.

Вона знала, що їхня історія лише починається.

Костя зайшов на кухню, щось бурмочучи собі під ніс. Він відчинив шафку, заглянув у холодильник, а потім повернувся до вітальні з виразом легкої розгубленості.

— А де, чорт забирай, мої горішки? — зітхнув він, оглядаючи всіх присутніх.

— Які ще горішки? — здивувалася Валерія.

— Солоні, ті що я купив вчора! Я їх спеціально залишив для сьогоднішнього вечора!

Олександр, який уже кілька хвилин стримував сміх, нарешті не витримав і розсміявся:

— Костю, ну ти, як завжди, живеш у світі ілюзій. Пам’ятаєш, як минулого разу ти ховав від нас шоколадку?

— Ну?

— А потім сам її з’їв і шукав пів вечора!

За столом вибухнув сміх.

— Точно! — підхопила Даша. — А ще пам’ятаєш, коли ти залишив піцу на балконі, щоб «зберегти її свіжою», а потім дивувався, чому її немає?

— Бо її з’їв сусідський кіт! — підхопив Микита, ледве стримуючи сміх.

Костя театрально схрестив руки на грудях і насупився:

— От не смішно.

— Ні, дуже навіть смішно! — продовжував Олександр. — Або коли ти вирішив, що маєш талант до кулінарії, і замість цукру сипонув у тісто сіль.

— Ви просто не розумієте високої кухні! — відмахнувся Костя, але теж не стримав усмішки.

Аня, сміючись, поглянула на Микиту. Він уже не приховував задоволення від атмосфери вечора.

— Ой, Костю, з тобою хоч книгу пиши, — зітхнула Валерія, витираючи сльози сміху.

— Ага, — підхопила Аня. — Або хоча б вставимо це в наш сценарій.

— Точно! — підморгнув їй Микита. — Назвемо сцену «Містер Загублені Горішки».

Костя важко зітхнув, потім знизав плечима.

— Ну добре, якщо вже бути легендою, то хоча б смішною.

І всі знову вибухнули сміхом.

Ще не встигли всі оговтатися від сміху, як телефон Ані голосно задзвонив. Вона швидко глянула на екран і раптом завмерла.

— Це редактор! — прошепотіла вона, вирячивши очі.

У кімнаті запанувала тиша. Усі напружено дивилися на Аню, яка натиснула кнопку відповіді.

— Алло?

— Анастасіє, доброго вечора! Ми переглянули ваш сценарій… — голос редактора звучав офіційно, але водночас схвильовано.

Аня несвідомо затамувала подих.

— І що ви скажете?

— Це чудова робота! Ми хочемо, щоб ви продовжили! Але є одне прохання…

— Яке? — її серце калатало.

— Додайте більше жутких моментів. Трохи напруги, загадковості, можливо, навіть трилеру. Це зробить історію ще сильнішою.

Аня застигла на секунду, а потім видала переможний крик.

— Прийняли! — вигукнула вона, схопилася на ноги, і, не думаючи, рвонула до Микити.

Він не встиг нічого сказати, як вона стрибнула йому на руки, обхопивши його за шию.

— Вони прийняли! — повторила вона з радістю.

Микита, ледь не впавши від несподіваного стрибка, міцно обійняв її і розсміявся:

— Ти серйозно? Нас взяли?!

— Так! — вона аж світилася від щастя.

— Це просто неймовірно! — Микита закрутив її в повітрі, а всі за столом почали аплодувати.

— Вау, ось це новини! — вигукнув Костя.

— Ого, ще більше жутки? — зіронізувала Даша. — Ну, тепер точно буде цікаво!

— Що ж, — Валерія усміхнулася, — значить, святкуємо сьогодні не лише вечерю, а й першу офіційно прийняту роботу!

Олександр налив у келихи сік і підняв свій:

— За сценарій! За успіх! І за те, що тепер у нас є майбутні зірки кіно!

Усі радісно підняли келихи, а Микита прошепотів Ані:

— Готова до нового випробування?

— Завжди, — відповіла вона, стискаючи його руку.