Дроянда - Кохання за сценарієм (але не за її), Дроянда

Аня сиділа на дивані, загорнувшись у плед, і зосереджено гризла кінчик олівця. Перед нею лежав відкритий ноутбук, а на екрані — чернетка їхнього сценарію.

— Микито, нам потрібно додати більше жутких моментів, — сказала вона, переводячи погляд на нього.

Микита, який розлігся поруч, байдуже позіхнув:

— Жутку? Ти хочеш зробити з нашого фільму фільм жахів?

— Ні, але трохи моторошної атмосфери не завадить! — Аня схрестила руки. — Уяви, героїня одна в темній кімнаті, навколо тиша… і тут вона чує чиєсь дихання просто за спиною.

Микита підняв брову:

— А потім виявляється, що це просто кондиціонер?

— Микито! — Аня стукнула його по плечу. — Дай волю фантазії!

Він на секунду замислився, а потім усміхнувся:

— Окей, слухай. Що, якщо в одному з епізодів наш герой лишається сам у будинку, і раптом світло починає мерехтіти? Він чує дивні звуки, ніби кроки, але нікого немає… І тут він бачить у дзеркалі тінь за своєю спиною.

Аня широко розплющила очі.

— Оце вже цікавіше! — Вона швидко почала друкувати.

Микита нахилився ближче, спостерігаючи, як вона додає нові деталі.

— Можемо ще зробити сцену, де героїня отримує загадкове повідомлення на телефон, але відправника немає.

— Або коли вона чує голос у телефонній трубці, хоча ніхто не телефонував… — підхопила Аня.

— Або… — Микита гравитично наблизився до її вуха і прошепотів: — Просто зараз хтось спостерігає за нами.

Аня здригнулася і штовхнула його ліктем:

— Ну ти й дурний!

Вони обоє засміялися, а потім зосереджено продовжили працювати над сценарієм, додаючи нові деталі, які змушували серце битися швидше.

Тепер у їхній історії з’явилося не лише кохання, а й інтрига, що тримала в напрузі.

Аня ще раз перечитала написане і задумливо постукала пальцями по клавіатурі.

— Треба додати ще більше напруги, щоб глядач відчував, як по шкірі йдуть мурашки, — сказала вона, дивлячись на Микиту.

— Я згоден, але треба, щоб це вписувалося в сюжет. Давай не просто вставимо страшні моменти, а зробимо так, щоб вони мали сенс, — відповів він.

Аня кивнула:

— Наприклад, що якщо в момент, коли героїня починає довіряти головному герою, відбувається щось моторошне? Ніби її хтось попереджає, що вона робить помилку.

— О, круто! — Микита підхопився з місця. — І в цей момент вона отримує дивну записку або бачить силует у вікні?

— А ще краще! Вона знаходить стару світлину, де зображена дівчина, схожа на неї, але ця світлина зроблена десятки років тому…

— Чорт забирай, це вже рівень! — засміявся Микита.

Аня задоволено всміхнулася і почала швидко друкувати нові сцени, поки вони ще були свіжими в голові. Вони не помітили, як за вікном стемніло, а їхні серця билися в такт із новою, ще більш захопливою історією.

— Уяви, — Аня підняла палець, — головний герой, Максим, повертається додому після важкого дня. Він відкриває двері своєї квартири… і в темряві бачить силует.

— Далі, — зацікавлено нахилився Микита.

— Він вмикає світло… і бачить тіло! Криваві сліди ведуть у ванну, на дзеркалі написані дивні слова.

— Це точно додасть жаху, — кивнув Микита. — Але хто загинув? І найголовніше — чому?

Аня усміхнулася:

— Ось це ми й маємо з’ясувати. Можливо, жертва якось пов’язана з героїнею? Або це попередження для Максима?

— Або… — Микита задумався. — Що як це підстава? І він сам стає головним підозрюваним!

— Тоді ми точно тримаємо глядача в напрузі! — Аня швидко почала записувати ідеї.

Сценарій набував ще більшої інтриги, а вони відчували, що створюють щось справді захопливе.

— Це буде круто, — Аня захоплено засяяла. — Уяви: ніч, осінній туман, ліхтарі мерехтять… Настя йде додому після танців, дзвонить Максиму, а він не відповідає.

— Напруга росте, — підхопив Микита. — Вона відчуває, що щось не так. Серце починає битися швидше. І тут… вона бачить силует на дорозі.

— Вона зупиняється, вдихає, кліпає… і нікого. Але відчуття тривоги не зникає, — Аня зробила паузу, уявляючи сцену.

— А наступного дня вона зустрічається з Максимом і розповідає йому про цей момент, — продовжив Микита. — Але раптом він каже, що теж пережив щось дивне…

Аня замислилася:

— Ти маєш на увазі, що їх переслідує одна й та сама таємнича сила?

— Або щось зв’язане з тим убивством, яке ми додали в сюжет, — Микита зловісно усміхнувся. — Щось починає їх переслідувати…

— Це буде неймовірно! — Аня записувала ідеї, відчуваючи, що їхній сценарій стає ще більш захопливим.

Це дуже сміливий поворот у сюжеті! Якщо хочеш додати таку сцену, можна зробити її не просто провокаційною, а ще й наповненою емоціями, щоб вона впливала на розвиток персонажів. Наприклад, герої могли б прийти в клуб, спочатку соромитися, а потім поступово розслабитися, відкрившись один одному по-новому. Це може бути ключовим моментом у їхніх стосунках, коли вони усвідомлюють, що між ними є щось більше, ніж просто спільна робота над сценарієм.Микита согласится знею.

Аня і Микита стояли біля входу в клуб. Повітря було прохолодне, але в їхніх серцях палала іскра, яка не давала їм спокою. Вони вже давно відчували, що між ними є щось більше, ніж просто робота над сценарієм. Але сьогодні це відчуття стало реальнішим, ніж будь-коли.

"Готова?" — запитав Микита, обертаючись до неї з легким усміхом.

Аня кивнула, намагаючись приховати хвилювання. Вона знала, що ця ніч може змінити все.

Як тільки вони увійшли всередину, музика заповнила простір, а кольорові вогні, що миготіли навколо, створювали атмосферу загадковості і спокуси. Вони сіли за столик у темному куточку, де все було ще більш інтимно, і лише блискучі очі людей, які були навколо, розповідали історії бажань.

Аня дивилася на Микиту, намагаючись зрозуміти, що він відчуває. Її серце билося швидше, але вона не могла стриматися — цей момент був дуже важливим.

"Що, якщо ми все зробимо, щоб не думати про сценарій?" — сказала вона, піднімаючи келих шампанського.