Тетяна Барматті - Фея - Повелителька часу, Тетяна Барматті

Ковтнувши, не знаючи, пропустять її чи ні, Ліра нерішуче застигла перед воротами. Уперше в житті вона зіткнулася з такою ситуацією і, чого брехати, була трохи налякана. До того ж, невідомо ще, чия магія виявиться сильнішою, її чи драконів. Можливо, вона потрапить тут у пастку.

– Будете заходити? – Запитав один зі стражів глибоким голосом, від чого вона здригнулася.

– А мені можна зайти?

– Якщо ви не несете небезпеку для когось, тоді звісно.

– Я не несу небезпеки, – одразу ж випалила Ліра, а потім задумалася.

В останні два тижні її життя було занадто нудним. Вона настільки втомилася від однотипної буденності, що в неї вже виникали думки влаштувати якусь витівку. Щоправда, у зовнішньому світі не було звичного для неї оточення, як і інших фей, над якими вона могла жартувати.

– Ну, принаймні, ніхто не постраждає, – мило посміхнувшись, чесно запевнила вона вартових.

Утім, чого вона не очікувала, так це сміху у відповідь на її слова. Грізні вартові в один момент розсміялися, дивлячись на неї, як на дурну дитину. Безумовно, в їхніх очах маленька дівчина, на перший погляд, людина, взагалі не становила небезпеки для жодного дракона. По суті, фраза до цього була звичайним їхнім привітанням для всіх і не несла жодного сенсу.

Тому, природно, таке серйозна відповідь здалася їм максимально кумедною і... милою. Обидва охоронці навіть подивилися на Ліру більш задумливими поглядами, припускаючи, що дівчина могла прийти на землі драконів, щоб знайти власне щастя. Для них подібні сцени були вже звичними і зовсім не ганебними.

– Тоді я піду, – кивнула, посміхнувшись більш розслаблено, Ліра, залишивши драконів з їхніми власними думками наодинці.

Коли Ліра пройшла через ворота, світ за ними змінився. Стародавні міста драконів були величні й немислимо величезні, їхні палаци стояли на вершинах гір, ніби самі гори були виліплені з магії. Навколо все, здавалося, було просякнуте стародавнім вогнем, який з кожним її кроком відчувався все гостріше. У цьому місці було щось неспокійне, магічне, навіть страшне, але водночас привабливе.

Це місто було не схоже на міста або поселення людей, які вона бачила до цього. Усе тут було збудовано з каменю, темного й відшліфованого часом, з величезними гвинтовими сходами, що вели в будівлі, висічені в скелях. Згори, з висоти небес, можна було побачити замкнуті кола магії, що йшли в землю, і кам'яні шляхи, які, здавалося, перерізали простір і час. На стінах цих будівель з каменю також були вигравірувані зображення старих битв, магічних дуелей, злетів і падінь драконів, їхнього великого царства.

Взагалі, Лірі важко було сказати, де закінчується місто, бо його межі були неясними. Кам'яні стіни, по яких повзають руни, розтягнуті далеко за межі видимості, і також є величезні мости, які підтримувалися невидимими нитками магії, що з'єднували гори і фортеці, які йшли у хмари.

Побачивши все, Ліра увійшла в місто обережно, ховаючись у тіні. Вона не хотіла потрапити в проблеми, щойно ступивши на землі драконів. По суті, дракони не люди, а такі ж магічні істоти, як і вона, тож невідомо ще, хто стане переможцем у сутичці. І навіть маючи магію часу, фея зовсім не була впевнена в тому, що зможе вчасно нею скористатися. Іноді секунди вистачає, щоб щось сталося, вже вона це знає краще за всіх.

Коли повз неї пройшли кілька драконів, величних і на перший погляд холодних, вони викликали у феї легке відчуття небезпеки. Дракони тут величні й страшні, їхній вогонь – не просто елемент, а частина їхньої сутності. І, чого брехати, вони не просто літають у цих небесах – вони правлять ними. Кожен дракон у цих землях – це не лише істота, а й уособлення древніх сил природи, стихії та магії, їхня присутність відчувається всюди.

Звичайно, деякі дракони зрідка кидали на Ліру погляди, але жоден не звернув на неї належної уваги. Її поява не викликала особливих підозр. Втім, вона не несла в собі жодної небезпеки. Нині вона вважалася простим перехожим, який прийшов побачити щось нове, вивчити побут іншої раси і краще зрозуміти їхні цінності, прагнення в житті. По суті, вона тут надовго не затримається, а тільки вивчить усе і піде.

Раптово відчувши щось, немов невидима сила притягнула її погляд в одному напрямку, вона підняла голову, побачивши чоловіка, який вискакував з вікна. Сумнівів у тому, що це дракон, у неї не було. А ось причина його втечі із красивого палацу через вікно була вельми неясною. Вона щось подібне бачила один раз у місті людей, коли чоловік вистрибнув з вікна, на ходу натягуючи сорочку. Утім, з усього, що їй пощастило дізнатися тоді, вона не могла зрозуміти тільки одного – навіщо людям стільки складнощів? Якщо жінка не любить свого чоловіка, з яким живе разом, а зацікавлена в іншому чоловікові, тоді чому вона не піде з ним? Але, на жаль, у той час ніхто не поспішав відповідати на її запитання.

Хитро примружившись, бажаючи возз'єднати коханих і дати підступному чоловікові побачити все на власні очі, Ліра сповільнила час у певному місці. Звичайно ж, усе це вона зробила з рішучістю допомогти, а не нашкодити. Це навіть не потребувало для неї особливих зусиль, адже всього лише потрібно було почекати кілька хвилин, коли чоловік боязкої дами побачить її з іншим чоловіком. Так, принаймні, вона позбавила їх від зайвих пояснень.

Помітивши, як гордого дракона, що застиг у вікні, схопили за шкірку, повертаючи назад у кімнату, вона задоволено посміхнулася. Цього разу вона змогла допомогти двом коханим, і була собою задоволена. На її думку, навіть бабуся б схвалила подібне використання магії на благо для інших.

Відчувши на собі пильний, вивчаючий погляд, Ліра буквально втиснула голову в плечі, швидко починаючи йти вперед. Місце призначення їй у цей момент було абсолютно неважливо, головне, щоб її не помітили. Звісно, вона не зробила нічого поганого, але якщо, найімовірніше, дракон зміг помітити її магію, тоді в неї можуть виникнути проблеми. Магія часу, як казала їй бабуся, цінна для інших істот, які можуть захотіти використати її у своїх інтересах.