Анна Авілова - Срібне яблуко, Анна Авілова

  Джейн підійшла до хлопця, але не змогла вимовити жодного слова. Хлопець раптово заговорив, від чого Джейн аж підскочила - він виглядав так нереалістично, що навіть людська мова йому ніби не підходила.

— Вітаю, мене звуть Фелікс, я старший син Жозефа і Вайолет, — його голос був крижаним, гордовитим і абсолютно байдужим, ніби спілкування з нею було для нього нудною рутиною.

  Дивно, Джейн здавалося, що прості хлопці з Великих Садів, напевно, повинні бути не проти подивитися на "шляхетних дам", а то, можливо, і пофліртувати з ними. У випадку ж з Джейн, вона взагалі стала місцевою дивинкою, на яку по дорозі сюди всі постійно витріщалися. А цей хлопець, здавалося, був абсолютно не зацікавлений у спілкуванні з нею.

- Доброго дня, мене звати Джейн, ваша мама сказала забрати у вас вітражі й покликати вас на обід.

— Мені потрібно ще трохи часу, щоб завершити вітраж. Якщо ви не проти, можете почекати прямо в майстерні, - і він мовчки повів її вузьким коридором усередину приміщення.

   Прохід був заставлений притуленими до стін готовими вітражами, листами скла та дерев'яними щитами. Хлопець зайшов до однієї з кімнат та запросив Джейн пройти за ним. Дівчина опинилася в приміщенні середніх розмірів, у якому знаходилися два великі столи. На одному з них лежав зібраний вітраж. На стінах майстерні нагромаджувалися стелажі з різнобарвними листами скла. При кожному кроці, під підошвами її туфель рипіли й хрускотіли дрібні уламки.

   Поки вона оглядала невелику кімнату та із захопленням роздивлялася різноколірні шматочки під ногами, Фелікс повернувся до роботи – з якимсь предметом у руках схилився над столом, на якому лежала майже готова робота. Прилад виконував функцію паяльника, але як він працює без електрики для Джейн залишалося загадкою.

Атмосфера поруч із сином вітражника була, м'яко кажучи, напруженою.

- Так цікаво, - почала вона безтурботним тоном, - я ніколи не бачила, як створюється вітраж. Хто у вашій родині митець, а хто майстер?

— Мій батько художник, а молодший брат майстер, — на цих словах він зневажливо підняв брови, ніби щойно розповідав, що його рідні працюють жуками-гнойовиками.

— А що ви тоді робите?

— Я Сам створюю вітраж повністю: малюю та відтворюю свій малюнок у склі.

- Вам подобається ця робота? — Джейн хотілося хоч якось підтримати розмову, адже співрозмовник попався настільки прохолодний, що чудесний настрій почав випаровуватися.

- Подобається.

Ось так чудова відповідь. Додати нічого. Поки хлопець займався роботою, Джейн переконала себе, що він так відповідав просто тому, що був зайнятий або насправді її побоюється.

— Готово, — він простягнув їй невеликий вітраж і коробочку з кількома елементами для старих картин. На новому вітражі була зображена та дивна сяйлива яблуня.

— Я навіть знаю, що це. Це ваша сніжна яблуня, яка росте перед палацом!

- Сніжна? Її називають Срібна яблуня. І що означає сніжна?

- Від слова сніг, звичайно, - Джейн бачила на його обличчі повне нерозуміння того, про що йдеться. — Не знаєте, що таке сніг?

- Ні, не знаю, - його обличчя було таким відчуженим і холодним, що Джейн здавалося дивним, що саме така людина не знає про сніг, від його холоду, сніг повинен сипатися з нього самого.

— В Айронвуді немає зими?

— Я відповів би вам, якби розумів, про що ви говорите.

Джейн на мить розгубилася, не знаючи як треба розповідати про елементарні речі відомі всім з дитинства:

— Взимку стає дуже холодно, з неба падають сніжинки, дуже гарні та холодні, — вона посміхнулася при цих словах, згадуючи зимові дні, проведені з сім'єю, — коли їх впаде дуже багато разом вони й утворюють сніг – білий товстий шар, що покриває землю, будинки та дерева. І все довкола стає білим, і коли світить сонце, сніг сяє, як ваша яблуня.

— І звідки саме, з неба падають ці сніжинки? — чи то за інтонацією хлопця, чи то за загальною атмосферою відчувалося, що ця розмова надзвичайно нудна для сина Жозефа. І не зрозуміло було, навіщо він взагалі тоді поставив запитання.

— З хмар, але точної схеми я вам не розповім, у школі я не дуже захоплювалася вивченням природи. Грубо кажучи, це холодна вода, що впала з хмар. І коли стане тепло, сніг розтане та стане потоками води.

   Він нічого не відповів, і так само не відривав погляду від вітражів. Фелікс, напевно, найбільш нетовариська людина, яку тільки можна знайти, навіть серед двох світів одночасно. Але у Джейн тут так мало знайомих, з ким вона могла б поговорити, розповісти про свій рідний світ. Тому вона радіє й тому, що її хтось слухає. Вона вирішила продовжувати:

— Так ось, зима – це така пора року, коли на вулиці стає холодно, у повітрі витає новорічний настрій... У вас відзначають початок нового року?

   Він не відповів. Просто мовчки почав прибирати зі столу інструменти. Джейн навпаки -  розслабилася, їй стало байдуже, що він не відповідає, а може і не слухає, її це ніколи не зупиняло, якщо вже захотілося про щось розповісти. Тим більше вона така рада, що король відправить її додому і все це скоро забудеться. Вона так хотіла розказати про щось веселе, чарівне, і ніяке похмуре обличчя не зіпсує цього раптового чудового настрою.