Ольга Християнчук - Пшеничка для мільйонера , Ольга Християнчук

- Я не намагалась привернути його увагу, якщо ти про це, - намагаюсь говорити спокійно, стримую емоції. Досить того, що Лариска кричить на всю вулицю, ще не вистачало, щоб сусіди почали зглядатись. Ото плітки будуть: дівчата посварились через комбайнера.

- Ти стерво, - не заспокоюється, і я кривлюсь на її образливе слово. - Ти вкрала в мене хлопця. Ти ж казала, що він тобі не потрібен. Ти ж збираєшся у столицю. Невже так швидко змінились твої плани?

Я відходжу до хвіртки, відчиняю її, хочеться бути якнайдалі від розлюченої Лари. Ще не вистачало, щоб вчепилась мені у волосся.

- Я й далі збираюсь, - легковажно знизую плечима, посміхаюсь в той час, як в середині все трясе. - Це просто коротенький літній роман. Я не збираюсь за нього заміж.

- А я збиралась, - видихає стомлено, округливши очі. В одну мить її покидають сили і вона горбиться, наче від важкої ноші.

- Він би тебе не покликав, - слова вириваються самі і я прикушую язика.

Вона робить крок в мою сторону, обличчя блідне, дивиться так, наче готова задушити.

- Звідки ти знаєш? - шипить. - Ти ж не дала мені жодного шансу. Вкрала в мене з-під носа. Звичайно, де мені, тричі розлученій і старшій на десять років, жінці, конкурувати з тобою, молоденькою і красивою. Я не думала, що ти така підступна.

Мені стає соромно. А може я справді влізла не туди, куди треба? Я ж бачила, як сильно їй подобається Тимур. І те, що він проявив до мене увагу, не значило, що я мала погоджуватись.

Та є одне але. Якби він мене не цікавив, я б відшила його, як зробила це з Борисом. Але цей комбайнер хвилює мене, він змушує все моє тіло тремтіти. Ще жоден чоловік мені не подобався так сильно, і навіть якби я хотіла, та відмовитись від нього не можу. Не тепер.

- Пробач мені, Лариско, - говорю з жалем. - Мені справді шкода, що так вийшло.

- Засунь свої пробачення в дупу, - фиркає і кривиться від огиди. - Я бажаю тобі, щоб він скоріше кинув тебе. Скоро жнива закінчаться і він повернеться додому, а ти залишишся сама, як і я. Ось тоді подивимось, хто з нас виграв.

Вона розвертається і з гордо піднятою головою йде у свій двір. Я знаю, що їй зараз дуже боляче, але вона не показує цього. Життя Лариску навчило, як тримати спину рівно до кінця, як би тобі паскудно не було. Я навіть захоплююсь цією її рисою.

Повертаюсь на подвір'я з неприємним відчуттям у грудях. Некрасиво вийшло, але серцю не накажеш. Тягне мене до Тимура і нічого не можу з цим зробити. Навіть починаю трохи хвилюватись, щоб не зруйнувались мої плани на столицю через нього. Відчуваю, що можу закохатись в нього остаточно і безповоротно.