Вікторія Ван - Мій особистий ворог, Вікторія Ван

Помітивши на руках Чонґука кілька подряпин, я ледь стримала себе від посмішки, і промовила:

- Я не його «сестричка». І будь добрий вийди з моєї кімнати. – Чому дружки Техьона затримались, вони ж начебто кудись спішили. – І що ти узагалі тут робиш, Чонґук? – Все ж не стрималась я.

- Ну я вирішив приїхати до друга з ночівлею. Чи ти проти? – Моє прохання юнак проігнорував. Роздивляючись мене він зняв куртку і кинув на спинку стільця. – Не хочеш скласти мені компанію? – Почав нахабно посміхатись хлопець.

Від його дій і слів мої долоні почали пітніти, і прикриваючись котом, який вже спокійно лежав на моїх руках і теж з недовірою дивився на мого співбесідника, я взяла зі стільця його куртку і кинувши її в лице поганцеві почала виштовхувати його з кімнати:

- Ні, не хочу. – Нервово промовляла я. – І ще раз повторюю, іди звідси. – Все ж виштовхавши хлопця я з всієї сили захлопнула двері на ключ.

Після цього я почула сміх, і не витримавши, викрикнула, так щоб він почув:

- Ідіот. – Хлопець засміявся ще сильніше.

Черниш не дряпав двері, він ніколи так не робить.

Опустивши на ліжко кота я взяла телефон. Спати вже не хотілось. Через деякий час я вирішила піти у ванну. Але це мене так і не заспокоїло, і вдягнувши сірі джинси і таку ж сіру футболку я висушила швидкоруч волосся і вийшла з кімнати.

Моя впевненість зараз мене дивувала, раніше я б ніколи не змогла такого витворити.

Спустившись на перший поверх, я почула із кухні голоси, і важко зітхнувши, я пішла у напрямку своїх майбутніх проблем.