Вікторія Ван - Мій особистий ворог, Вікторія Ван

Техьон... Він став тим, на кого я могла покластися. Той хлопець, який колись був для мене втіленням усіх моїх страхів і конфліктів, тепер став моїм захистом і підтримкою. Після всього, що ми пережили разом, наше життя переплелося назавжди. Ми пройшли через стільки болю, але тепер усе це залишилося в минулому.

Одного вечора, коли ми з Техьоном сиділи на даху його будинку, дивлячись на зорі, я відчула те дивне відчуття спокою. Світ більше не здавалося таким похмурим і ворожим, яким я його відчувала колись. Техьон сидів поруч, мовчки дивлячись у нічне небо, його рука обіймала мої плечі, і я знала, що зараз ми були в безпеці — у безпеці одне з одним.

– Дивно, – раптом заговорив він, не відводячи погляду від зір. – Як усе змінилося за такий короткий час.

Я усміхнулася, розуміючи, що він говорить не лише про наші стосунки, але про все наше життя.

– Так, – погодилася я. – Але, знаєш, ці зміни були неминучими. Ми не могли жити в тій брехні вічно.

Він поглянув на мене, і його очі блищали в темряві. У цьому погляді більше не було тієї жорсткості, якою він завжди прикривався. Тепер це був погляд людини, яка знайшла мир із собою і з тим, що сталося.

– Ти була права. Я думаю, я теж це розумів, але не хотів визнати. Я так довго боровся з тим, що відчував, із тим, що було між нами, що навіть не помічав, як багато втрачаю.

Його слова змусили мене затамувати подих. Можливо, раніше я б не змогла їх прийняти. Але тепер, коли все стало на свої місця, я розуміла, що це дійсно так. Ми обидва пройшли через складний шлях, але тепер були там, де мали бути.

– Техьон, – сказала я, повертаючись до нього, – все, що сталося... Це все було важким. Але я рада, що ми змогли це пережити. І що тепер усе інакше.

Він усміхнувся, і ця усмішка була такою щирою, що в мене защеміло серце.

– Я теж радий, – відповів він, і його рука міцніше обійняла мене. – Я радий, що ти залишилася поруч.

Ми сиділи в тиші, слухаючи шум нічного вітру, і я зрозуміла, що це був той момент, до якого ми йшли весь цей час. Це було завершення нашої боротьби, нашого минулого. Ми обидва виросли на цьому шляху. І хоч наша історія була далеко не ідеальною, вона зробила нас такими, якими ми є зараз.

– Що далі? – тихо запитала я, і ці слова були водночас простими й глибокими.

Техьон знову поглянув на мене, його очі були сповнені спокою.

– Ми почнемо з чистого аркуша, – відповів він. – Тепер без брехні. Тепер ми зможемо будувати наше майбутнє так, як хочемо ми. І я знаю, що разом ми зможемо подолати все, що буде попереду.

Я кивнула, відчуваючи, як усе всередині мене заспокоюється. Ми пройшли через стільки випробувань, але тепер це було позаду. Попереду було щось нове, щось, що ми самі могли створити.

Це був наш новий початок.

Кінець