Вікторія Ван - Мій особистий ворог, Вікторія Ван

Глава 10

Що ж, я обіцяла собі бути впевненою, але разом з цим, я починаю бути необережною дурепою. Дурепою, яка хоче їсти.

По мірі того, як я підходила, голоси ставали голоснішими.

Діставшись до дверей, я ще раз глибоко вдихнула і відкрила їх.

На відміну від холу, в кухні було ввімкнене світло. В повітрі витав запах диму. До мого приходу хлопці однозначно палили. Відчувши важкість в легенях, мені захотілось кашляти, але я вирішила себе стримати. Ніколи не любила сигаретний дим.

У кухні були Чонгук і Техьон, перший сидів за столом, спершись на спинку стільчика. Техьон стояв навпроти нього біля вікна, спираючись при цьому об підвіконня. На ньому була чорна футболка, приглянувшись я помітила на лівому передпліччі татуювання у вигляді ієрогліфа. Зовсім не дивно, що раніше я його не помічала.

Обоє дивилися на мене, і я ще раз ледь стримала себе від нервового смішка.

Старанно ігноруючи їх, я спокійно підійшла до того ж холодильника, відкришивши його, я почала шукати свої бутерброди, яких не було. Оглянувши холодильник ще раз, я прийшла до висновку, що один з цих гадів з’їв мої, зроблені власними руками бутерброди. Серед численних страв, хтось вибрав саме мою, криво нарізану і найменш апетитну. От за що це мені?

Оглянувши вже втретє холодильник, я вирішила взяти салат, приготовлений Августою.

Закривши дверцята, я помітила, що хлопці так же дивляться на мене, але тепер очікуючи, коли я нарешті піду. Що ж, а я не збиралась нікуди йти.

Взявши виделку, я підійшла до столу, і відсунула один із стільців. Так як стіл в кухні був набагато менший ніж у столовій, я сіла не далеко від Чонгука.

О, «сестричко», я бачу ти передумала на рахунок моєї пропозиції. – почула насмішливий тон Чонгука і повернула голову у його сторону. Хлопець сидів у тій же позі, лише, трохи більше повернувшись у мою сторону і уважно мене розглядав. Я тобі не «сестрика», це вже я тобі говорила. – відповіла, так же уважно розглядаючи співбесідника у відповідь. Точно… - мовив він розтягуючи слово і широко, якось нахабно посміхнувся. – Ти сестричка Техьона. – І повернувшись у сторону вікна, продовжив. – Ну що скажеш на це Техьон?

По інерції я теж повернулась у сторону Техьона. Хоча зовсім не збиралась цього робити, пообіцявши собі в деякій мірі ігнорувати його. І тому, на мить глянувши на трохи скривляний вираз обличчя хлопця,  перевела свій погляд у тарілку і нарешті почала їсти, роблячи вигляд, що їхня розмова і особисто вони мене не цікавлять і ніяким чином все це мене не стосується.

Відповіді ж його не послідувало, і в кімнаті розгорнулась якась нервова тиша.

Я ж тим часом продовжувала жувати, розуміючи, що нервую. Чесно кажучи, я не знаю як ставитись до них. Техьон мене ненавидить, Чонгук прикидається інколи милим, при цьому насміхаючись наді мною, вважаючи мене за повну дурепу. Якось невчасно згадалась підслухана розмова про Олену. Та, що ще можна говорити, коли я не знаю, як ставитись до своєї матері. І як правильно мені на все це реагувати.

Не очікувано для себе я так замислилась, що раптовий дзвінок телефону змусив мене підскочити. Виринувши з власних думок, закрутила головою по кімнаті. Шукаючи очима джерело моєї раптової напруги. Я знову наткнулась на насмішливий погляд Чонгука, який виймав свій телефон із кишені. Глянувши на екран, хлопець швидко підняв трубку, виходячи з кухні.

Алло… - єдине, що я змогла почути, так як після цих слів, юнак закрив за собою двері.

Розвернувшись до столу, я знову продовжила їсти.

- Ну і як, тебе не мучить совість? - слова вирвались перше, ніж я встигла зрозуміти, що щойно сказала. Діватись вже було нікуди, і повернувши голову у сторону того ж вікна, глянула прямо в очі Техьону.

Риси обличчя юнака могли б здаватись дитячими, але в великих, лисячих очах не було нічого дитячого, по крайній мірі в цей момент, там був, лише, холод.

- Я про те, як ти виштовхав мене з машини посеред дороги. – Беземоційно, як тільки могла, мовила я і через мить з нотками знущання додала. - Це на випадок, якщо і пам'ять тебе також підводить.

Хлопець прикрив очі, і через секунду почав сміятись. Атмосфера в кімнаті стала ще більше нагнітати.

Не одразу зрозумівши, що сміється він якось фальшиво, я мовила:

- Що тут смішного? - Хлопець відразу припинив сміятись. Дивлячись прямо мені в вічі підійшов до стола і нагнувшись над ним, опираючись руками, відповів, жорстоко посміхаючись:

- А "миша" і не така безхребетна? - Від його дій і слів я затамувала подих. Між нашими обличчями було максимум сантиметрів 30. І я могла б роздивитись уважно всі його риси обличчя, але продовжувала дивитись у темні очі.

- Що ти маєш на увазі? - все, що він говорив, мені дуже не подобалось.

- Подумай, якщо мізки тебе не підводять. - Повторив він мою попередню фразу. - Або, якщо вони узагалі в тебе є, в чому я дуже сильно сумніваюсь.

Більше хлопець нічого не говорив, тому, що пролунав знову дзвінок. Тепер і Техьон вийнявши телефон з кишені, вийшов з кухні.

Після того, як двері зачинились, я відсунула тарілку у бік. І спершись ліктями на стіл, прикрила обличчя руками, відчуваючи, як воно палає. Чорт...

Лише б, комусь не прийшло в голову повернутись зараз сюди.

Але, цього разу мені пощастило. Через кілька хвилин я почула гуркіт мотору. Вони поїхали.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍