Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 4

— Ти впевнена, що це спрацює? — я кахикнула в кулак, проводжаючи поглядом русалку, що проходила по коридору. Вона злегка повернула голову в мій бік, почувши моє тихе запитання.  

Стримуючи тремтіння в руках та ігноруючи її увагу до моєї персони, я розкрила кишенькове дзеркальце. Русалка хмикнула й зникла за дверима авдиторії. 

— Годі сумніватися в моїй компетенції, — обурилася Меліса. Відьма оглядала стіни академії, з яких де-не-де злазила темна фарба, та меланхолічно всміхалася, доки я намагалась однією рукою втримати дзеркало й пляшечку зі святою водою, а іншою дістати з кишені блиск для губ. 

Дзеркало покаже нам сутність Тана. А якщо виявиться, що демон насправді вселився в його тіло, на допомогу прийде свята вода, яку було ой як не просто знайти в академії. Прийшлося до вечора загрузнути в комірчині із зіпсованими та використаними артефактами, смердючими, непридатними для використання рослинами й принесеними в жертву пацюками.  

Моя примарна подруга довго сумнівалася, чи подіє свята вода на цього демона, адже колись, за її словами, це не спрацювало. Почала патякати щось про напівдемона й про те, що освячені речі не мають жодної користі. Що всю цю маячню придумали священники, аби збагатитися на довірливих людях. 

Проте вибору в нас не було. 

— Подивись, чи він не йде, — спрямувала я погляд на Мелісу. 

— Як? — вона мляво розвела руками. 

— Ти ж привид! Хіба не вмієш бачити крізь стіни? 

Меліса беззлобно всміхнулася. 

— Більшої дурниці ще зроду не чула. 

— Тоді яка з тебе користь? — примружила очі. Почула кроки за дверима, де поділася русалка, й приготувалася до вистави. Поглянула в дзеркальце, розвернулася спиною до дверей, аби бачити його відображення, та розпочала фарбувати вуста. Боковим зором помітила, як постать Меліси з насупленим обличчям розчинялася в повітрі. 

З авдиторії вийшов Тан, стискаючи в руці товстеньку книгу. Він помітив мене й усміхнувся. Мені ж залишалося лише розчаровано зітхнути — у віддзеркаленні чоловік виглядав точнісінько так, як його бачила я. Не було чорних очей, посірілої шкіри зі шрамами чи химерного вишкіру на губах. 

Не панікуй! План «б». 

— Тобі вже краще, Орисю? — промуркотів Тан, наблизившись до мене. 

Розвернулася до нього, швидко заховала дзеркальце й блиск у кишеню штанів.  

— Так, — відповіла з кволою усмішкою. Мені навіть не прийшлося вдавати, що відчувала печіння в горлі. Заледве розкрутила кришечку й зробила ковток води. Неприємні відчуття посилились. Не знаю, як на демонів, але на нечисть це кляте пійло діяло мов сірчана кислота. 

Одразу виплюнула святу воду на Тана. По його обличчю з міцно стиснутими щелепами стікали прозорі краплини, зовсім не завдаючи болю. 

Він пройшовся долонею по лиці, зарився пальцями в чорне волосся, скуйовдивши його. 

— Як... нечемно, — нарешті сказав Тан, обдарувавши мене хитрим поглядом, від якого мій шлунок стиснувся, а до горла підкотила нудота. Його ніздрі роздулись, а груди часто здіймалися від рваного дихання.  

— Вибачте, я не хотіла, — пробурмотіла.  

Чорт, не спрацювало! Це означало, що він не демон, що святість із води випарувалася, чи те, що вона не діяла на цих створінь, як діяла на нас? 

Я відступила до протилежної стіни коридору, збільшуючи між нами відстань.  

— Ти хотіла, — обдарував мене білозубою посмішкою Тан. Він розгладив комірець своєї сорочки й уже збирався забратися геть, але я перехопила його за передпліччя.  

І звідки взяла стільки хоробрості? 

— Я мушу знати, — підійняла на нього жалісливі очі. Подумки дала собі добрячого ляпаса. Прийняла пасмо бордового волосся та оголила свою шию. — Що це означає? 

Очі навпроти, що нагадували морські хвилі, наповнилися незвіданим мені раніше почуттям. Його пальці зіткнулися з моєю шкірою на шиї. Вони неспішно окреслювали моє татуювання, викликавши численні мурашки.  

Тан катував мене цим своїм дотиком, на який моє тіло відгукувалося неприємним тремтінням.  

Помітила, як частина його татуювання, що покривала підборіддя, почала зникати. Натомість на моєму горлі виникнуло легке поколювання. 

Очі округлилися від жаху. 

— Що ви робите?! 

— Не бійся, я тобі не зашкоджу, — хмикнув Тан і відсторонився. — Він не дозволить. 

Отямилась я вже у своїй кімнаті. Не пам’ятала, як дійшла сюди, переодягнулася в піжаму та залізла на ліжко.  

Холод пробрав до кісток. Перед очима розпливалися різноколірні плямки, формуючи незрозумілі образи. Спробувала поворухнути пальцями, проте вони не слухалися, задубіли, мов у мерця, а на мою грудну клітку наче тиснули чиїсь крижані долоні. Вони неспішно підіймалися по шиї, дряпаючи мою шкіру.

Розімкнула губи і з них зірвався нерозбірливий хрип. 

Моя сусідка спокійно сопіла на ліжку, розвернувшись до стіни. Навпроти її ліжка — дзеркало, яке чомусь прикрите білосніжною тканиною. Вона сколихнулася, ніби від вітру, й обпала на підлогу, оголюючи гладеньку поверхню, у якій відображалася чоловіча постать. Увесь Усесвіт зараз стиснувся до розмірів цієї кімнати. Був лише він, його крива посмішка на закривавлених устах та завіса між світами, яку потвора запросто могла перетнути.  

Чоловік схилив голову набік, зблиснувши полум’яними очима, та підвів руку, постукавши у дзеркало по ту сторону. Він зробив крок уперед, переступив крізь дзеркальну поверхню та опинився у нашій кімнаті. 

Я нервово ковтнула. Відчула, що можу рухатись, і стиснула простирадло в кулаку, міцно заплющивши очі. 

Це не насправді. Не насправді... 

У мій живіт наче ніж увігнали. Завила від болю, прикусивши язик. Рот наповнився кров’ю. Слабкість розлилася тілом. Провела долонею по животі, відчуваючи щось вологе та липке.  

Підскочила з ліжка й опустила ступні, що злегка поколювали, на прохолодну підлогу. Оглянула каламутним поглядом кімнату, освітлену місячним сяйвом, аби пересвідчитись, що тут насправді нікого не було.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍