Леся Українка - Том 7

Подається за першодруком.

«Ілюстрована бібліотека для молодіжі, міщан і селян» («Бібліотека для молодіжі») — український журнал ліберально-буржуазного напряму, виходив у Чернівцях в 1885-1893 pp.

«Буковина» — українська газета, що виходила у 1885— 1910 pp. у Чернівцях, пізніше у Відні, з початку XX ст. стала виразником реакційної австрофільської політики.

ЖАЛЬ

Вперше надруковано у журн. «Зоря», 1894, № 9, стор. 193—199; № 10, стор. 217—222; № 11, стор. 241—245; № 12, стор. 265—270.

В архіві письменниці зберігається автограф (ф. 2, № 826), за яким оповідання друкувалось у журн. «Зоря». На останній сторінці рукопису вгорі авторкою зроблена помітка: «До оповідання «Жаль», на цьому ж аркуші стоїть підпис Лесі Українки, а невідомою рукою синім олівцем позначена дата: «21/10 93». В автографі немає початку до слів: «А я б на твоєму місці уже б мовчала,— обізвалась Надя...», а також уривку від слів: «До чого-то дівчині в тринадцять...» до слів: «...бавити гостей: повагом собі походжає по салону або сяде й поведе якусь поважну розмову з одним гостем, а за інших забуде»; є закреслення і виправлення. Особливо багато закреслень у І і II розділах. Правки авторські і редакторські.

Редакція журн. «Зоря» одержала вже правлений Лесею Українкою рукопис. Так, у розділі І після слів: «Пізно розпочали теє все,

варіант

1. «Хтозна, до чого дійшла б тая розмова у двох сестер, якби не надійшла мати з кухні. При їй, видно, вони не почували себе так вільно, як при батькові. Вглядівши матір, Надя замовкла, не змінивши, однак, зухвалого виразу лиця. Софія, ображена, закусила губку і зсунула темні брови; та розмова надто роздражнила її, і вона боялась, як би її не напала мігрень. «От уже було б гарно! розхоруватись перед самим вечором»,— подумала вона і для розваги встала, підійшла до вікна і почала виглядати, чи не йде Павлусь від столяра.

то пізно й буде...» автором знято такий уривок: «Та що ти все: «Пізно, пізно! не поспіє на вечір!» — обізвалась Надя.— Іще сто раз поспів, не бійсь! А як і ні, то не така вже велика біда, мовбито без твоєї канапки то й сісти ні на чому буде.

Ет, хоч би ти вже не втручалась! а то ще й вона просторікує! Тобі звісно що — байдуже! — одмовила гнівно Софія».

Після слів: «Чому се тільки той князь не їде? пора б уже!» закреслений такий уривок: «Поміж тим рухом тільки Надя походжає тихо та мовчки. Вона ще досі трохи гнівається.

— Ти б, Надю, пішла забавила Катрусю Гнатовську. Вона ж нудиться, сидячи сама! Так же не гречно. Іди забав її,— каже пані Турковська.

— От іще я буду з десятилітніми бавитиеь! — одповіла Надя з прикрістю, одначе мусила йти бавити малу гостю. «І чого приперлися на вечір з дитиною!» — думала вона».

Наведемо ще кілька прикладів авторських скорочень:

І

— Іде, іде! — і Софія побігла братові назустріч.— Ну що? як? Що вони тобі казали? — питала вона його ще в прихожій.— Готова? принесуть? швидко?»

II варіант

«Хтозна, до чого дійшла б тая розмова у двох сестер, якби не надійшла мати з кухні. Вглядівши матір, Надя замовкла, не змінила, однак, зухвалого виразу лиця. Софія, ображена, закусила губку і зсунула темні брови; встала, підійшла до вікна і почала виглядати, чи не йде Павлусь від столяра.

— Іде, іде! — І Софія побігла братові назустріч.

— Ну що? як? що вони тобі казали? — Готова? Принесуть? Швидко?»

«Та стій-бо. Я прийшов,—хазяїна не було вдома.

— Ну, а ти і пішов?! — перебила Софія.

— Я сів і почав дожидати хазяїна. Лихо його знає, куди він подівся. Прийшов хазяїн, я зараз і спитав у нього, чи готова канапка?»

Подібні авторські скорочення і виправлення в й далі у тексті автографа. У рукописі редактор журн. «Зоря» зробив свої поправки мовнОправописного і частково лексичного характеру. Так, слово «посаг» замінено словом «віно», «кредитори» — на «вірителі», «вокзал» — на «двірець».

При публікації в тексті оповідання пропущені окремі слова і речення.

Крім закінченої редакції оповідання, в архіві зберігаються автографи VI і VII розділів іншої редакції твору з написом «До по [вісті] «Жаль» (ф. 2, № 827), а також план IV—XII розділів (ф. 2, № 828).

Датується 1890 р. на підставі листів Лесі Українки до М. Дра-гоманова від З.ІІІ 1892 та до О. Маковея від 25.ІХ 1893 р.

«Жаль» — перший великий прозовий твір Лесі Українки. Поштовхом до його створення став конкурс, що проводився у родині Косачів на тему «канапка» чи «кушетка». Про оповідання М. Косача «Кушетка» (пізніша назва «На огнище прогресу» («Зоря», 1891, № 11, стор. 205—206; № 12, стор. 227—230) Леся Українка писала братові у вересні 1889 p.: «От тобі, Миша, що раджу: пиши-но ти улити бо твоя «Кушетка» проймав навіть серце, р е в і з -м о м 125 пойняте». Оповідання під назвою «Кушетка» е і серед не-друкованих творів Олени Пчілки (ф. 28, № 71).

Як видно з листів Лесі Українки, оповідання «Жаль» опрацьовувалось досить довго. «Я було думала тут зайнятись добре і скінчить нарешті той нещасливий «Жаль», аж вийшло так, що він і досі лежить не скінчений...» (лист до М. Косача, вересень 1889 p., Коло-дяжне). «Треба переписати одну свою повість до тих пір, поки поїду в Київ...» (лист до М. Драгоманова, 24. XII 1889, Колодяжне). «Моя бідна la grande Oulita» 126 тепер, може, і на миші переведеться непереписана, бо не хутко дочекається вона честі мого власноручного переписування...» (лист до М. Косача, 18. V 1890 p., Колодяжне). Проте в січні 1891 p., по дорозі на лікування до Відня, Леся Українка, зупинившись у Львові, залишав у О. Франко в цілому уже завершений «Жаль». Оповідання було прочитане М. Павликом, І. Франком, а пізніше і О. Маковеєм. М. Павлик, напевне, запропонував передати твір до журн. «Зоря», бо З.ІІІ 1891 р. Леся Українка відповідала йому з Відня: «Що ж до моєї повісті, то, далебі, не знаю, як з нею буде, бо не розумію, як маю думати про відносини «Зорі» до мене; «Зоря» мав чимало моїх віршів і дещо з прози, але нічого не друкує, хоч і назад