Світлана Володимирівна Тараторіна - Дім Солі, Світлана Володимирівна Тараторіна

— Бекир звів голову, щоб зрозуміти, де вони зараз і де

залишилася Ма, — Азіз-баба та інші готуються вбити Талавіра, щоб не

випустити у світ джадала. Але я хочу цьому завадити.

— Ти сміливий, — міцніше схопилася за меча Амага. — А в чильтани

нічого не вийде. Не існує такого ритуалу. Сакатево був дурнем. Чильтани, які

пішли за ним, такі самі. Вони прагнули вберегти Золоту Колиску, думали, що так

охороняють світ. Але правда в тому, що в Золотої Колиски свої бажання та

наміри. І зараз вона прагне через джадала знищити світ, який із нею так повівся.

— Амага зайшлася розкотистим гірким сміхом.

— Талавір сказав, що Таргу могло б підійти моє тіло? — Бекир вдався до

останнього аргументу. — Тоді б він не став джадалом?

Повноважний коло ніг цариці застогнав на знак протесту. Чорна Корова

вигукнула:

— Ні!

Амага кинула на Бекира зацікавлений погляд.

— Але спершу ти маєш дати мені з ним поговорити, — зреагував Бекир.

Він хотів скористатися готовністю відьми домовлятися. — Якщо ти можеш його

стримувати, то й це тобі під силу.

З виразу обличчя Амаги Бекир зрозумів, що вгадав правильно.

— Добре, — погодилася відьма. Діти полегшено видихнули. Але вона

продовжила: — Ти мусиш виграти в мене в тогуз коргоол. Виграєш —

поговориш із Таргом, програєш — віддаси своє тіло.

Відьма витягла з кишені мішечок із камінцями й підкинула його на долоні.

Бекир пригадав, як зібрав свій перший набір камінців для гри коло підніжжя

Кара-Меркит. Згадав і сни, у які приходила ця жінка. Спершу вона була

розгубленою дівчинкою, потім — спеченою ненавистю жінкою, воїтелькою і

зрештою приреченою на вічність. Щоразу в снах вона намагалася йому щось

сказати, але коли він прокидався, то не пам’ятав слів.

— Згода, — кивнув Бекир, пригадуючи сон, де Амага-дівчинка вперше

взяла до рук тогуз коргоол. Між нею тією і ним нинішнім було не так багато

відмінностей.

Біля трону Амаги з повітря матеріалізувався дерев’яний стіл із дошкою для

гри та стілець для Бекира. Він всівся навпроти Амаги й розклав коргооли.

Вони грали довго. З кожним ходом Бекир згадував усе більше. Пророцтва, що зеленоока дівчинка стане царицею чужої землі, те, як її брата перетворили на

соляного божка, доторк суєру з Лона Діви, роки, сповнені відчаю, коли вона

шукала способів його оживити. Зраду, лють і бажання забуття.

— Азіз-баба якось сказав, що боги люблять ховатися в людських тілах. Так

їм удається проживати життя на землі. — Черговий камінець зі стукотом упав у

лунку. — А ще він казав, що в людській подобі богові легко забути, хто він

насправді. Така людина матиме силу бога, але не знатиме, хто вона насправді.

— Ваш чильтани любить поговорити, — буркнула Амага. — Ти програв.

Для Бекира це стало несподіванкою. Він тупо дивився на свої порожні

лунки. Коли відьма встигла забрати всі його камінці?

— Ні! — Чорна Корова підійшла до столу. — Албасти не вказала на точне

тіло для Тарга. Ним може бути кожен із нас. Грайте ще. Цього разу на мене. —

Дівчинка підійшла ближче й стала між столом і скляним кубом із Таргом. — Ми

маємо йти до кінця, — останнє було адресоване Бекиру.

Амага скривилася, наче від нестерпного смороду.

— Ти пекельне дівча. На тобі знак Діви. Його немає на шкірі, але я

відчуваю. Амагу не обдуриш.

— Тим приємніше тобі буде отримати моє тіло. — Чорна Корова сміливо

задерла підборіддя і ступила наперед.

Амага покушувала губу, ухвалюючи рішення, — і погодилася.

Цього разу партія пішла швидше. Бекир намагався зосередитися на грі, але

до голови лізли чужі думки й спогади. Він ніколи не бачив Мамая, але Белокун

казав, що вони мають одне обличчя. Бекир народився майже одразу після

Спалахів у тому самому місці, що й Мамай. Що цим хотів сказати той, хто

зробив таке з Кіммериком?

— Армійці вірять, що доктор Мамай був утіленням Бога Спалахів. А

Золота Колиска розбудила Бога. Він змінив Дешт і увійшов у цей світ. Чи може

бути, що Бог Спалахів, покинувши тіло Мамая, увійшов у мене чи в Талавіра, а

зараз просто спить?

Рука Амаги зупинилася над лункою. Бекир злякався, що припустився

помилки й вона на нього накинеться чи вибухне лайкою через блюзнірське

припущення про бога, що спить усередині його тіла, але Амага підвела на Бекира

несподівано зболений погляд. Вона вже розтулила рота, щоб щось сказати, коли

стіл несподівано затрусився, дошка злетіла в повітря, а їх обдало соляними

скалками, наче поряд вибухнула бомба.

Амага потягнула за ланцюг, але він виявився порожнім. Збоку радісно

засміявся Талавір. Він тримав у руках тонку золоту пластину, нитка на його роті

була перерізана, а в лобі червонів слід від видертої бляшки. Йому вдалося

звільнитися і разом з іншими дітьми розбити куб із Таргом. Від пальців Евге досі

тягнулися суєрні пагони.

— Поки ви грали, ми провернули маленьку диверсію, — закривавленими

губами всміхнувся Талавір. Його очі переможно палали, наче він не просто

вибрався з полону, а й прихопив із собою незчисленні скарби. — Вона брехала, Бекире. Тарга можна звільнити. Вона просто не хотіла його чути. Вперлася в

бажання його оживити. А ти бодай колись питала, чого ВІН хотів, Амаго?

— Божевільний! — заверещала відьма й схопилася за шаблю.

І цієї ж миті її руку перехопили тонкі пальці хлопчика в хітоні. Час ніби

зупинився. Бекир побачив, як у повітрі завмерли уламки розбитого куба. Як

розметалося волосся Чорної Корови. На прошитих губах Талавіра застигла кров.

Ніязі звів руки, щоб прикрити Евге. Здавалося, Амага й Тарг дивилися одне

одному в очі цілу вічність. Нарешті хлопчик