Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— І чому? — з цікавістю перепитав Юміл.

— Тому що вона гадки не має про твої зусилля, твій ризик і те, що ти її рятував. Для неї все це виглядає зовсім інакше. Для неї ти накоїв, чого хотів, досяг бажаного, не цікавлячись її думкою, і навіть пробачення попросити не хочеш.

— Да? — Веливера підняв брови і відпив із склянки. — Цікаво.

— Цікаво йому, — пробурчала Мелана. — Юміл, а знаєш, мої родичі приходили до мене. Приїжджали на весілля дальньої родички у Трьохголов, побачили мене таку ошатну і щасливу в парку. Я там наш дитячий садок вигулювала, якраз була моя черга. Впізнали, але підходити побоялися, спочатку розпитали хто та що. А дізнавшись, що вовчиця, причому не з тих, що б'ють, а з тих, хто думає, та ще й маг, що не бідна, що сам глава міста сватався і досі на кожне зимове свято присвячує погані вірші... Загалом, зрозуміли, що нещасна донька невдачливого купця і ще більш нещасна сестра брата, який промотав і їхню спільну маленьку спадщину, і посаг дружини... зрозуміли, що я високо злетіла. Навіть вище за ту родичку, до якої на весілля приїжджали, раз сам глава міста не залишає надій.

— Вони просили грошей? — з цікавістю спитав Юміл. — Твій брат і…

— Ні, у брата вистачило розуму не попадатися мені на очі. Мабуть злякався, що маг, котра на нього зла, перетворить його на тхора або щось гірше. А ось його нахабна дружина прийшла, не посоромилася. І трьох доньок привела. Одягнула бідненько, але чистенько, хоча та родичка накупила їм суконь, я потім дізналася, і привела, щоб на життя поскаржитися і вмовити мене допомогти її дітлахам знайти хороших і небідних чоловіків. І знаєш, я ж добра, і я напевно допомогла б цим дівчатам вийти заміж. У тому містечку писарів вистачає, яким знайомитись з дівчатами нема коли, та рахівників. Та й хтось краще міг спокуситися миленькою мордочкою і об'ємним бюстом середньої, але їхня матуся зробив велику помилку. Вона заявила, що тільки завдяки негарному вчинку її чоловіка я там, де я є. Що то доля його вела. І що я тепер зобов'язана віддати борг за цю допомогу. Уявляєш?

— Уявляю, — сказав Юміл, недобре примружившись. — І що ти відповіла?

— Попросила піти. Ввічливо попросила. Але ця наполеглива жінка, замість вибачитись і спробувати все виправити, почала мені розповідати про обов'язок перед сім'єю. Що мого нещасного брата, який програв суму, якої в нього зроду не було, могли вбити, залишивши трьох маленьких дівчаток сирітками. Що мій сестринський обов'язок був допомогти, а я втекла, і їм ледве вдалося довести, що вони до моєї втечі непричетні і віддавати той самий борг уже не повинні. Ну і багато чого. Я навіть запитала, чому вона в такому разі сама не вирушила в той бордель відпрацьовувати чоловіків борг, у неї і личко нічого тоді було і фігура. Але ця мимра заявила мені, що я не маю права таке пропонувати заміжній жінці. Адже в неї репутація та дочки, яким ще заміж, це я була нікому не потрібна сирота, якій вони й сама доля допомогли піднестися. Загалом, вона теж вважала, що результат коштував чогось там, і що вона ні в чому переді мною не винна. Адже все для мого блага.

— Хм, — сказав Велівера. — Мелана, ти перебільшуєш, все зовсім не так, я лише…

— Я знаю, що не так. Але ти нічого не кажеш, і для Ліїн ситуація виглядає не набагато краще, швидше за все. Я розумію, що тобі легше битися з драконом, ніж спробувати поводитися, як Каяр, що розпустив хвіст перед дівчиною. Але навіть мені, мудрій жінці, з моєю безліччю життів, дуже приємні ті ж безглузді залицяння Ошина, навіть його погані вірші приємні, хоча я усвідомлюю, що дізнайся він про мене все, напевно б втік з жаху. А Ліїн молода дівчина. А ти поводишся так, ніби вона твоя напарниця-вовчиця, для якої слова «обов’язок» і «дисципліна» важливіші за якісь там романтичні марення. Ось тільки, Юміл, ніякого обов’язку в неї немає. І дисципліні її ні у школі магії, ні на болотах не вчили. А школи для шляхетних дівчат вона щасливо уникла. Інакше була б зараз у кращому разі ще однією Качечкою. Юні елана, які побували в цих моторошних школах, усі такі — боязкі, наївні та впевнені, що без чоловіка вони ні на що не здатні. А багато такими і залишаються, навіть коли життєвий досвід набувають. Власне, якщо тобі потрібна покірна дружина, яка радісно зустрічатиме усмішкою, не ставитиме запитань і нічого не вимагатиме, тобі треба було йти на її пошуки в таку школу, а якщо…

— І що мені робити? — з цікавістю спитав Юміл.

Мелана зітхнула, утрималася і не погладила його по голові.

— Прочитай листа, спробуй зрозуміти, що тобі намагаються сказати, і не поводься як байдужий бовдур. Прокляття, якщо жінка для тебе важлива, зроби для неї хоч трохи більше, ніж робив для тих, що були не важливими.

— Хм, — озвався Юміл. — Брехати, розсипатися в компліментах, які перебільшують усе, що можна…

— Юміл!

— Мелана, ви, жінки, іноді дуже дивні, просите одне, бажаєте інше, мстите за третє.

— Чоловіки не кращі, — пробурчала Мелана. — Читай листа. І щоб завтра в неї зникло бажання вкотре шпурнути тебе об стіну.

— Хм, — повторився чоловік. — Знаєш, у неї таке обличчя робиться… кумедне.

— Бовдур!