Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

розділ 22

 

Ще раз про листи, жіночу мудрість і прикмети, які щось означають

 

Стараннями Змія сон від Ліїн боягузливо втік. А на його місце з'явився рій думок і почав з дзижчанням дошкуляти господині. Ці думки яскраво малювали розправу над капітаном Веліверою в особливо садистській формі. Вони ж натякали, що дарма прогнала. Треба було Змія залишити, збудити, а потім, без штанів, виштовхати у спільну вітальню. І не забути вищати, щоб дівчата на вереск вискочили, служниці збіглися, варта. Весело було б.

Щоправда, була небезпека, що після цього помститься Змій. А в нього і браслети, що блокують дар, і свій корабель, і мама голова нічних вовків. Загалом, простіше вбити, ніж розбудити в ньому жагу помсти.

Потім думки чомусь перекинулися до Качечки і на те, що їй наречений дістався ще гірше — балакучий, бабій і постійно влипає в якісь історії. З іншого боку, саме говорити і залицятися Каяр умів гарно. Але користі з цих умінь, насправді? Хоча й приємно має бути.

Ліїн зітхнула, перевернулася на інший бік, а потім встала і пішла до столу.

Лист згоряти цього разу не став. Мабуть, Юміл здогадувався, що дівчині захочеться його перечитати та пошукати там приховані смисли. Ну, вона й перечитала. Потім дістала з тумбочки папір, приладдя для письма і почала складати свій лист у відповідь. Написала і що думає про душечку, разом із його геніальними планами, і чому незадоволена, і навіть чому втекла з боліт. І ні, вона не сподівалася, що капітан щось зрозуміє. Просто хотілося виговоритись, а при кожній зустрічі він незмінно збивав її з думок і переводив розмову на іншу тему. Майстер.

Дописавши листа, Ліїн нарешті заспокоїлася і заснула до самого ранку. А вранці задумалася про те, як віддати Велівері свій лист і що робити з тим, що він написав. Його листа Ліїн у результаті сховала в тумбочці в стопці паперу, вирішивши, що навряд чи комусь спаде на думку переглядати порожні листки. А свій вирішила віддати Мелані, хто-хто, а вона Змія точно виловить.

Так що на сніданок Ліїн йшла вже спокійна, листа передала без жодних проблем і задоволена світом повернулася до своєї кімнати, чекати служниць і якесь ритуальне вбрання, в якому дівчат, які благополучно обзавелися нареченими, повинні показати народу перед тим, як викотити цьому ж народу кілька бочок вина і наказати готуватися до завтрашнього масового весілля.

Ну, народ і підготується. Додасть до безкоштовного вина платне, всю ніч співатиме пісні і обдиратиме навколишні поля, збираючи квітучі бур'яни в кошлаті букети, щоб було що жбурляти у наречених, коли вони поїдуть до храму. Добре, хоч запаси зіпсованого зерна у народу вже закінчилися. Ліїн дуже на це сподівалася.

***

У Мелани, якій Ліїн всучила свого листа, разом з поясненнями, що це таке і навіщо потрібне, настрій був зовсім не райдужним. І до душечки, який у її минулому житті був хлопчиськом з вічно розбитими колінами та ліктями, з упертим виразом на обличчі та чарівною винуватою усмішкою, вона йшла з бажанням добре його потрясти, дати потиличник і позбавити солодкого. На жаль, все це зараз було вже недоречно, та й важко здійснити. Хлопчик, який дивився на неї знизу вгору, виріс у високого міцного чоловіка, а вона, навпаки, зменшилася — Мелана була на півтори голови нижчою за його бабусю. А солодке Юміл хоч і любив досі, але не настільки, щоб засмутитись, якщо без нього залишиться. Та й спробуй, відбери в нього це солодке.

Мелана зітхнула і постукала у двері кабінету, де Юміла бачили зовсім недавно.

Душечка з кабінету нікуди не подівся. Він поважно там сидів за столом, милувався вмістом склянки і загадково посміхався.

— Так, — похмуро сказала жінка і ляснула листом по столу.

— Що це? — ввічливо спитав Велівера, але склянку не відклав.

— Лист це, — сказала Мелана, спираючись руками на стіл. — Ліїн написала. У відповідь на твій. І я, звичайно, твій твір не читала, але судячи з того, які винесла з нього враження Ліїн, ти йолоп! Я вмовляю дівчину тебе пробачити, розповідаю їй про незрозумілість чоловіків та їх особливості, а що робиш ти? Ти все посилюєш!

Юміл хмикнув і здивовано подивився на неї.

— Боги! — роздратовано вигукнула Мелана. — Та коли ж ти зрозумієш, що добрий результат не вибачає тебе. Та й результат для інших може бути не такий і добрий. І… Юміл, ти йолоп! Радієш, що спіймав пташку? Думаєш, ця пташка від тебе нікуди не дінеться? Так хочу тебе засмутити. Ця пташка вже кинула одного хорошого, зважаючи на все, чоловіка. І тепер знає, що це зовсім не так страшно, як розповідають матері своїм дочкам, видаючи їх заміж за різних йолопів. Бурі не вибухнуть, острови під воду не підуть, а більшості людей взагалі до цього не буде справи. А якщо комусь і буде, то начхати на них, нехай самі у своїй отруті тонуть. Так що вона терпіти не буде, зрозумів? Вгамуйся.

Душечка поставив на стіл склянку і подивився на Мелану довгим здивованим поглядом.

— Ох, як із вами складно. Що ти, що твоя матінка, що батько... До речі, знаєш, чому вона так і не вийшла за нього заміж? Та тому, що він мало не задавив її своєю опікою та бажанням вирішувати все за двох. Не звикла вона до такого. А Ліїн відвикла, незважаючи на виховання. Не знаю, що в неї там за чоловік був, але її за безвільну та безмозку ляльку він не приймав.

— Я теж не приймаю, — невдоволено сказав Юміл. — Я взагалі не розумію, чого ти хочеш від мене? Я її не ображаю і…

— Боги, дайте мені терпіння, — попросила у стелі Мелана. — Я розумію, що ти впевнений, що вибачатися тобі нема за що. Ти ж практично подвиг здійснив в ім'я кохання, або що ти там відчуваєш. Від матері з батьком ховався. Інтригував, незважаючи на ризик і усвідомлення, що можеш в черговий раз заробити, і добре, якщо лише перелом руки. Зробив усе, щоб на неї не звернули уваги різні вдівці, які пережили вже трьох дружин, самозакохані ідіоти з високо залетівшими батьками та інші негідні. А вона незадоволена, подумати лишень. Незважаючи на результати твоїх зусиль. І чому?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍