Тетяна Гуркало - Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало

— Влучила, покусителька, — сказав він, коли Ліїн нерішуче зупинилася за крок від проходу до своєї кімнати. — У голові гуде. Так і вбити можна. Тепер я шантажуватиму прекрасну тим, що вона зробила замах на моє життя і примушу стати моєю дружиною. Як у якійсь демонській п'єсі.

Дівчина переступила з ноги на ногу.

— Ви й так практично шантажем. Чи ви, чи хтось гірший…

— Так, так, Мелана казала, що ви свою подальшу долю бачили саме так, — байдуже сказав Змій і підняв голову.

— Ой, — винувато сказала Ліїн, побачивши, що права частина обличчя подряпана, явно об стіну під час удару.

— Так, ось такий я буду красень у храмі. Це навряд чи повністю залікують, — ще більш байдуже сказав Змій, а потім знову засміявся. — Ліїн, ви непередбачувані, — сказав відсміявшись. — Я був впевнений, що ви шпурнете вазу, а не мене.

— Хм, — озвалась дівчина.

— Ось. Тепер підходитиму до вас за щитами. Вас вдарити у відповідь я не можу, дозволити вам бити мене теж. Отже, буде такий компроміс і море здивування від сильних магів.

Ліїн уявила цих сильних магів і захихотіла.

— Юміл, навіщо ви написали листа? — спитала, хоч і так це розуміла.

— Просто щоб ви знали.

— Тому що Каяр все одно проговориться, — сказала дівчина.

— Навряд, він не такий спостережливий.

— І що мені тепер робити?

Змій знизав плечима і сказав:

— Змиритися.

— З чим?

— Певно, з долею. Ліїн, це не гірше, що могло з нами статися. Могло так вийти, що єдиною підходящою спадкоємицею виявилася б Льонок, яку мені хочеться втопити, лише прочитавши про неї доповіді спостерігачів. І мені б довелося терпіти, бо є речі важливіші за мене. І могло виявитися, що вас найвигідніше швиденько видати заміж за якогось старого, противного вам вдівця, бо в нього кораблі та зв'язки, без яких нам не обійтися, і слід його чимось підкупити. І…

— Ви могли сказати мені.

— Навіщо? Ліїн, з вас інтриганка ще гірша, ніж із мене, ви б фальшивили та привертали непотрібну увагу. Тут досвід потрібний.

— Ви не говорили б всього, не розповідали про ваші грандіозні плани, але хоча б сказати…

— Що ви мені подобаєтеся більше, ніж будь-хто з зустрінутих жінок? — поцікавився Змій. — Я був впевнений, що Мелана вам сказала.

Ліїн поплескала очима, спробувала сформулювати думку так, щоб до Змія, нарешті, дійшло, що не можна одягати на дівчат браслети, що блокують магію, не дізнавшись, чи згодні вони на це, і не попросивши довіритися і потерпіти. Думка чітко формулюватися не хотіла.

— І я думав, ви мені довіряєте, — додав Змій, ніби не бажаючі шикуватися в стрункий ряд думки, були написані на обличчі дівчини.

— Бовдур! Як вам можна довіряти, якщо ви робите, що хочете, не питаючи, не пояснюючи не… У-у-у-у… Бовдур! І ніякої вам ночі!

— Я пам'ятаю, тільки після весілля, — сумно сказав Змій.

Ліїн, яка хотіла сказати ще дуже багато, обурено пирхнула і рвонула до своєї кімнати. Посмикала картину, але проклятий потайний хід не хотів закриватися, поки дівчина зі злості не штовхнула раму.

— Упертий баран, — сказала дівчина, впавши в крісло. — Не дарма Мелана так тебе називає. Ось навіщо мені такий проблемний маг?

Навіщо, Ліїн зовсім не розуміла. Валад і той був потрібніший. Валад був ніжним, умів слухати, умів розповідати і поводився так, ніби Ліїн була мало не богинею, на яку слід молитися. За це йому можна було пробачити і зайву опіку, і скритність, і багато іншого.

А Змій зовсім інший, незрозумілий та проблемний. І ось, знадобився чомусь.