Наталія Глушко - Небесний Легіон, Наталія Глушко

Проте Вердіана не рухалася.

Дерек увірвався до фортеці, його плащ майорів на вітрі.

— Зеліє! — закричав він, вбігаючи до зали.

За великим столом, на якому була розміщена карта регіону, сиділи правителі Ларії, Елтінфел, Ардус і Літорн. Поруч стояла Зелія, яка підняла голову, почувши відчайдушний голос.

Як тільки вона побачила закривавленого Лоріна, очі її розширилися.

— Його поранили! Я не знаю, наскільки  глибоко, але він стікає кров'ю!

Зелія миттєво підбігла, притиснула пальці до рани на боці Лоріна і прошепотіла заклинання. Світло потекло з її долонь, починаючи зцілення.

— Він дуже ослаблений,—мовила вона, не відриваючи руку.

— Мені потрібно більше часу!

— Роби все, що можеш,—стиснув Дерек кулаки.

— Що сталося?—запитав Мірін, уважно спостерігаючи за всіма.

— Він відійшов від нас, напоровся на орка, який прикинувся мертвим… Вердіана теж у поганому стані. Ріанель з нею, але… вона не реагує на лікування!

Всі в залі перезирнулися.

— Як це– не реагує? Вона пов’язана з Лоріном!— Зелія швидко закінчила першу фазу лікування і перевела погляд на Дерека.

— Я не знаю, але Ріанель витратила багато енергії, а Вердіана не рухається!

— Це недобре…Зброя орків наповнена темною магією — пробурмотіла магиня.

— Займайся Лоріном, я піду до дракониці! — сказав Верестан  і, не чекаючи відповіді, швидко покинув залу.

Зелія стиснула зуби, знову зосереджуючи всю свою магію на Лоріні.

— Борися, принце…— прошепотіла вона.

— Що ти сказав, Дереку?— голос Елтінфела затремтів, але не від слабкості, а від ледь стриманого гніву.

Дерек зустрів його погляд.

— Лоріна підступно поранили. Орк, який прикинувся мертвим, зміг підняти зброю… Я встиг витягнути його і доставити сюди. Але його стан важкий…

Очі Елтінфела спалахнули люттю.

—Він має вижити!

Магиня не відповіла відразу. Її руки сяяли білим світлом, але її обличчя залишалося напруженим.

— Я не можу сказати точно, Ваша Величність, але він дуже слабкий. Він втратив багато крові. Рана серйозна, лезо могло зачепити внутрішні органи...

— ЦЕ НЕ ВІДПОВІДЬ!— голос Елтінфела прозвучав, як грім у небі. Він відступив на кілька кроків і різко розвернувся, схопившись за голову.— Я не дозволю, щоб мій єдиний син помер через якусь прокляту тварюку з Хелдору!

Завжди спокійний і врівноважений король жбурнув стілець об стіну, розтрощивши його вщент. Всі в залі завмерли. Мірін і Кролін не насмілилися перебивати його зараз.

— Ваша Величність…—тихо промовив Літорн, спостерігаючи за королем.

— Ні, мовчи!— Елтінфел важко дихав, потираючи скроні.— Я не вірю, що після, через усе, що він пройшов, після тієї великої перемоги… він може загинути ось так.

Очі його блиснули, і він кинув різкий погляд на Зелію.

— Ти врятуєш його. Ти чуєш мене? Я не питаю, чи ти можеш – я наказую!

Зеля глибоко вдихнула.

— Я зроблю все можливе…

Король відвернувся. Його плечі тремтіли не лише від гніву, а й від страху.

Тіло Лоріна з кожною хвилиною ставало холоднішим. Його дихання було ледь чутним, а шкіра набувала блідого, майже попелястого відтінку. Вердіана, яка лежала на бруківці, теж втрачала життєві сили, їхні життя  були пов’язані одним нерозривним вузлом.

Ріанель, тремтячими руками притискала долоні до рани, вливаючи в неї останні залишки своєї магічної енергії, але марно. Кожен її подих видавався важчим, а очі – сповненими розпачу.

— Ні… Ні-ні-ні! Не зараз!—її голос тремтів.

— Я не дозволю!

Але вона знала правду. Навіть найсильніша магія не могла витягнути Лоріна з-за межі між життям і смертю.

— Його вже не врятувати…—тихо мовив Мірін, але його очі блищали від сліз.

Зелія стояла біля вікна, дивлячись кудись вдаль.

— НІ! — вигукнула вона, різко повернувшись.

—Є один спосіб!

— Який?— водночас спитали король Елтінфел і Дерек.

Зелія глибоко вдихнула.

— Я можу перенести його душу… і душу Вердіани… у кристал на ефесі Ельтаріона. Це дасть нам час. Тіло не виживе, але свідомість залишиться… Вони обоє заснуть у кристалі. До моменту, поки маги Ельдріджу не знайдуть спосіб повернути його.

Запала тиша.

— Це можливо?— з надією в голосі запитав Кролін.

— Так, але це дуже ризиковано. Якщо щось піде не так, їхні душі…— вона на мить замовкла,— зникнуть назавжди.

— Якщо ми нічого не зробимо, він помре!— вигукнув Дерек, стискаючи кулаки.