Бертріс Смолл - Любов дика та прекрасна

жирного півня до вечірнього святкування, Кат спілкувалася зі своїми дітьми. Вони чудово її пам’ятали, і це спантеличувало, доки вона не почула, як вони обговорюють події з її життя, яких аж ніяк не могли знати.

— Звідки вам це відомо? — запитала вона їх.

— Та ж Бесс розповідала нам, матусю, — пояснили вони. Кат подумки щиро подякувала своїй старшій дочці. Либонь, якби не Бесс, малеча б зовсім забула її.

Цього останнього дня старого року вона простежила, як діти покупалися, а коли вони посідали до столу, приєдналася до них. Після вечері вона, на їхнє радісне здивування, дістала сріблястий паперовий пакуночок «Піноккаті» — червоних та коричневих цукрових солодощів, схожих на маленькі діаманти. їхня няня Люсі Керр з усмішкою дослухалася, як Кат розповідає дітям дивовижні оповідки про їхню батьківщину.

Нарешті вона послухала їхні вечірні молитви й, вкладаючи їх до ліжка, ніжно поцілувала кожного, упиваючись їхньою радістю. Побажавши їм на добраніч, вона повернулася до своєї кімнати, де Сьюзен та Мей готували для неї ванну.

— У що ви одягнетеся, моя пані? — запитала Мей.

— Дістань зелену нічну сорочку, що її подарував мій лорд, — відповіла вона.

Брови Сьюзен ледь-ледь звелися, і вона простягла руку до духмяних олійок для ванни.

— Польові квіти, — почула вона голос своєї господині. — Ті, що привезені з Шотландії, у сріблястому слоїку.

«Отже, — радісно подумала служниця, — вона нарешті наважилася знову розправити крила». Сьюзен усміхнулася сама до себе, сподіваючись, що повернення її пані до світу чуттєвих насолод буде таким само чудесним, яким стало її власне. Сьюзен уперше в житті закохалася. Це щастя подарував їй один із вершників-охоронців, які супроводжували їх із Шотландії. Роберт Фітц-Ґордон показав Сьюзен, яким солодким може бути кохання. Вони збиралися побратися невдовзі після Нового року.

Кат занурилась у духмяну воду в порцеляновій ванні. Її вицвіле волосся було старанно зібране вгору й підколоте шпильками з панцира черепахи. Від тепла води й каміна, біля якого стояла ванна, вона зовсім розслабилась і схотіла спати. Дві служниці метушилися навколо неї, складаючи її одяг.

Вона почула його кроки на порозі, і її очі широко розплющилися. На якусь мить він застиг, спрагло розглядаючи її, але потім опанував себе.

— Перепрошую, моя люба. Я не знав, що ти приймаєш ванну.

— Френсісе!

Дідько! Вона не хотіла, щоб у її голосі пролунав такий відчай. Він відвернувся від неї.

— Я б хотіла, щоб ти залишився зі мною й розповів мені, як пройшов твій день, мій лорде.

Її серце болісно стиснулося, коли вона побачила, як його очі сповнюються надією.

— Сьюзен, Мей… Ви можете йти. Простежте, щоб у кухарки була готова вечеря, коли ми накажемо її подати. І можете бути вільні весь вечір.

Вони присіли в реверансі й швидко пішли.

— Підходь, посидь біля мене, Френсісе. Як ся має Ашер Кіра? Усівшись, він узявся просторікувати про справи, що привели його до міста. Він намагався не відводити погляду від її обличчя, але погляд раз у раз відводився сам на її м’які груди, які було чудово видно крізь воду. Він ковтнув і, намагаючись опанувати себе, укотре звів очі догори. Вона опустила вії, але він устиг помітити блискітку сміху в її очах.

— Кат! — його голос пролунав несподівано різко, і вона поглянула на нього знизу вгору. — Я не святий. Я просто не можу сидіти тут і не торкатися тебе. Ти завжди так на мене впливала, і ти це знаєш.

Він підвівся, і вона заплакала.

— Ні, Френсісе! Не йди від мене.

Він зазирнув їй просто в очі й довго намагався прочитати їхній погляд. А тоді він почув, як вона м’яко говорить:

— Ти пам’ятаєш, як я вперше прийшла до тебе, Френсісе?

— Так, — відповів він, не відводячи погляду. — Ти два дні до мене їхала, і тобі завдали страшного болю.

— І от мені знову завдали страшного болю, мій лорде, — її голос затремтів, — але я знову буду твоєю дружиною.

Якусь мить він мовчав, а потім тихо запитав:

— Ти довіряєш мені, Кат?

Вона кивнула.

— Тоді встань, моя кохана.

Вона стала у ванні, запашна вода стікала з її тіла. Він узяв великий шматок мила з маленької срібної мильниці і, намиливши руки, узявся її мити. Вона тремтіла від його дотиків, але стояла непорушно, а його руки тим часом рухалися її плечима, спиною та сідницями. Узявши губку, він обмив її, і мильна вода стікала між її неслухняних ніг.

— Повернися.

Тепер вона стояла до нього обличчям, опустивши очі. Його руки взялися милити її груди, і він ледь усміхнувся, помітивши, як твердіють рожеві соски. Він опустився до її Живота, що затріпотів під його пальцями, а потім іще нижче, і мило ковзнуло по її шкірі, коли один палець торкнувся маленької родимки. Вона тихесенько скрикнула, і, здригнувшись, перехопила руками його долоні. Добру хвилину вона протримала їх так, не даючи йому рухатися, але потім її пальці розтиснулись і вона тихо опустила руки. Без жодного слова він узявся мити її далі, торкаючись оксамитової шкіри її стегон. І знову змочена губка змила з неї мильну піну.

Він підняв її з ванни й обережно посадив на килимок перед каміном. На дубовій жердині грілися кілька великих махрових рушників. Він узяв один із них і ретельно її витер. І, піднявши її маленьке трикутне обличчя до свого, усміхнувся до неї.

— Отже, моя люба, вийшло не так уже й жахливо, правда ж?

— Так, — ледь прошепотіла вона.

Він ласкаво обійняв її руками й кілька хвилин стояв так у тиші, а її сяйлива голова прихилилася до його широких грудей. А потім він відпустив її й мовив:

— Від мене тхне кіньми, моя голубко. Тепер твоя черга мене помити.

І не встигла вона заперечити, як він скинув свій одяг і заліз у ванну. Він намагався влаштуватись у воді, щоб трохи відмокнути. Дивлячись на цього великого мужнього самця, що, як не намагався влягтися в її білій порцеляновій ванні з вишуканою золотою облямівкою й квітчастим оздобленням, усе ж не міг занурити у воду коліна, Кат захихотіла.

— І що ж тебе так звеселило, мадам? — запитав він ображено.

Хихотіння перетекло в сріблясті перлинки сміху. Вона реготала, аж доки на її очах не з’явилися сльози.

Босвелл так і не второпав, що її так розважило, але він був такий радий через стільки місяців знову почути її сміх, що також не стримався. Нарешті опанувавши себе, вона спромоглася видихнути:

— Френсісе! Ти так дурнувато виглядаєш у моїй маленькій ванні, серед дрібненьких світлих квіточок.

Якусь мить він