Колектив авторів - Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України

розпорядком дня незалежно від виду установи виконання покарань. До цього часу не може включатися час на підйом, фізичну зарядку, на підготовку до сну, сон і прий­мання їжі. Вільний час встановлюється для того, щоб засуджений мав можли­вість зайнятися виключно особистими справами (наприклад, написанням лис­тів рідним, читанням літератури). Розпорядком дня установ виконання пока­рань передбачено, що вільний час надається засудженим після вечері перед проведенням заходів соціально-виховної роботи. Стаття 130. Заходи заохочення, що застосовуються до осіб, по­збавлених волі

1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці, навчання, активну участь у роботі самодіяльних організацій до засуджених можуть застосовуватися такі заходи заохочення:

подяка;

нагородження похвальною грамотою;

грошова премія;

нагородження подарунком;

дозвіл на одержання додатково посилки або передачі;

надання додаткового короткострокового або тривалого побачення;

дозвіл на додаткову телефонну розмову;

дострокове зняття раніше накладеного стягнення;

дозвіл додатково витрачати гроші для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби в сумі до п’ятнадцяти відсотків мінімального роз­міру заробітної плати;

збільшення тривалості прогулянки засудженим, які тримаються в дільни­цях посиленого контролю колоній і приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, до двох годин.

2. Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою і ставленням до праці та навчання довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або до умовно-дострокового звільнення від відбуван­ня покарання.

1. Заохочення — це те, що заохочує когось до чогось; нагорода, похвала. Заохочувати — означає спонукати кого-небудь до якоїсь дії певними засобами (переконувати в чомусь, подаючи приклад, хвалячи, нагороджуючи, т. ін.).

2. Стаття, що коментується, передбачає дві групи заходів заохочення, за­стосовуваних до осіб, позбавлених волі:

а) ті, що передбачені у ч. 1;

б) ті, що зазначені у ч. 2.

Заходи заохочення, покликані, насамперед, спонукати засудженого до ус­відомлення своєї провини у вчиненому злочині (каяття) та до добровільного повного відшкодування завданих ним збитків або усуненні заподіяної шкоди (ст. 22 ЦК).

З іншого боку, метою заохочення є здійснення виховного впливу на засу­джених для створення умов їх виправлення і ресоціалізації.

3. Визначені у законі заходи заохочення можуть застосовуватися до засу­джених при наявності таких умов:

1) сумлінна поведінка;

2) сумлінне ставлення до праці;

3) сумлінне ставлення до навчання;

4) активна участі у роботі самодіяльних організацій.

При цьому зміст ч. 1 цієї статті передбачає одночасну наявність усіх зазна­чених умов.

4. Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, без­заперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації УВП, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засудже­них. Засудженими, які мають сумлінну поведінку, вважають і тих осіб, котрі притягалися до дисциплінарної відповідальності, але стягнення були погаше­ні в установленому законом порядку (ч. 14 ст. 134 КВК).

5. Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудо­вих обов’язків, використання форм і методів отримання доходів, які допусти­мі з точки зору не лише індивідуальних, а й суспільних інтересів. Крім цього, сумлінне ставлення до праці проявляється у поліпшенні кількісних і якісних показників виконуваної роботи, підвищенні виробничої кваліфікації, береж­ливому ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці й техніки безпеки.

6. Сумлінне ставлення до навчання — це дотримання навчальної дисцип­ліни, зокрема розкладу навчальних занять; виконання навчальних завдань на рівні своїх можливостей; прагнення підвищити свої оцінки тощо.

Зазначена умова застосовується до тих засуджених, які є суб’єктами загаль­ноосвітнього та професійно-технічного навчання (статті 125—126 КВК).

7. Поняття терміна «активна участь у роботі самодіяльних організацій» дано в коментарі до ст. 127 КВК України. Зазвичай, активною визнається така участь, яка є діяльною (бездіяльність або тільки членство в самодіяльній орга­нізації до такої не належать).

8. Термін «може» означає, що адміністрація УВП вправі, а не зобов’язана, застосовувати до засуджених передбачені законом заходи заохочення. У той са­мий час, правовий статус і завдання, що стоять перед органами й установами виконання покарань, їх службовими та посадовими особами, зобов’язують їх здійснювати таку діяльність, яка б створювала умови та сприяла б засудженим у досягненні мети покарання.

9. До засуджених, які стали на шлях виправлення, належать особи, поведін­ка яких та сумлінна активна праця в місцях позбавлення волі й виконання умов режиму відбування покарання свідчать про їх бажання назавжди залишити свою злочинну діяльність.

10. Про виправлення засудженого див. коментар до ст. 6 КВК України.

Під виправленням у даному разі слід розуміти передусім виправлення в

юридичному значенні цього слова. Йдеться про те, що необхідно досягти одну з основних цілей покарання, а саме: щоб засуджений після відбування пока­рання не вчинив нового злочину. При цьому не має значення, якими мотива­ми він керувався (перегляд життєвих установок і поглядів, страх бути знову покараним і т. ін.). Проте, як зазначено у зв’язку з цим у п. 2 постанови Плену­му Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-достро­кове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини пока­рання більш м’яким», такі види звільнення можливі лише після повного та все­бічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою