Лоренс Стерн - Трістрам Шенді

не найповніше нове художнє мислення втілилося у сентименталізмі, який можна вважати новою літературною парадигмою XVІІІ століття, і саме з нею безпосередньо й пов’язана творчість Стерна.

Становлення і розвиток сентименталізму спричинені тими світоглядними й ідеологічними зрушеннями, що відбувалися всередині просвітницького руху, з перенесенням центру ваги з розуму на почуття. На це вказує і назва художнього напрямку, яка походить від англійського слова sentіment – почуття. Сентименталізм слушно визначають як першу реакцію на просвітницький раціоналізм, котра, проте, ще відбувалася у загальних рамках Просвітництва. Головним у людській природі вважається вже не розум, а «серце» як вмістилище почуттів. Виступаючи речником цих нових віянь, Ж.-Ж. Руссо проголошував: «Розум може помилятися, серце – ніколи», саме воно є надійним наставником і провідником на шляху чесноти. Вважалося, що серце пізнає істини, недоступні «холодному розуму». Справжній розум прислухається до голосу серця, що й дозволяє йому осягнути глибинні істини. А філософ Д. Юм проголошує, що «розум був, є і залишається рабом пристрастей», і далі твердить, що дії і оцінки людей засновуються не на підказках розуму, а на емоціях або «активних відчуттях». Проте сентименталізм зберігає внутрішній зв’язок із Просвітництвом, його засадничими принципами й установками: емоційність поєднується з розсудливістю, «культ серця» – з повчальністю, загалом за певними винятками (а такий і складає, насамперед, Л. Стерн), сентименталісти дотримуються просвітницького розуміння завдань і функцій літератури.

У літературі сентименталізму інтерес зміщується з відображення об’єктивного світу на внутрішній світ людини. Дедалі вагоміше місце посідає в ній відтворення почуттів і думок, переживань і роздумів героя, а сам герой втрачає діяльне ставлення до життя, динамізм і переймається споглядальністю, нахилом до рефлексії й меланхолії. Водночас відбувається вивільнення суб’єктивного первня, автор здобуває свободу вираження особистісного ставлення до світу, його особистісного переживання.

Посилення емоційного первня призводить до глибоких змін у ладі розповіді, в композиції і сюжеті творів. Розповідь у літературі сентименталізму дедалі більше переймається емоційною стихією, втрачає раціоналістичну впорядкованість, логічність та послідовність викладу, скоряючись емоційним поривам та імпульсам. Суб’єктивний первень дедалі сильніше позначається на будові твору, на принципах його компонування, де визначальна роль переходить до автора, а об’єктивні чинники втрачають колишню конституюючу роль. З особливою виразністю це виявляється у розумінні художнього часопростору й поводженні з ним. Знімається орієнтованість на об’єктивний час, натомість з’являється вільне поводження автора з часом і простором, аж до гри Стерна з часом, який у його романі «Трістрам Шенді», за словами автора, стає «відступальним і поступальним водночас». Але про це докладніше йтиметься далі.

Автор у літературі сентименталізму грає велику роль, яка до того ж є якісно відмінною від тієї, яку він грає у творах, що належать до інших художніх напрямків, зокрема просвітницького реалізму. Так, у романі Г. Філдинґа «Історія Тома Джонса, знайди» автор постійно втручається у розповідь, коментує, вступає в бесіду з читачами тощо, але при всьому тому він слідкує за потоком подій, за сюжетом, що розгортається в епічному просторі. У «Трістрамі Шенді» Л. Стерна подібний сюжет відсутній, твір організується не потоком подій, а «опініями» автора і є передусім його своєрідним самовираженням. У літературі сентименталізму автор здобуває свободу, незнану й неможливу в рамках попередніх художніх систем, особливо класицизму. Це не тільки його постійні, часом бурхливі емоційні реакції на те, що розповідається, а й звернення до читача як співрозмовника, своєрідні бесіди з ним, коментарі й напучування. Отже, автор впевнено входить у твір, «авторський образ» посідає в ньому важливе місце, а в багатьох творах, як у Л. Стерна, виходить на перший план, стає його організуючим центром.

Завершеного втілення зміна змісту й перебудова структури роману, що ніс із собою сентименталізм, досягають у творчості Стерна, тому його зазвичай розглядають як найхарактернішого для цього художнього напряму прозаїка, що, звісно, не виключає присутності в його творах елементів й інших художніх систем.

Лоренс Стерн (Laurence Sterne) народився 24 листопада 1713 року у місті Клонмел, що в Ірландії, де розташовувався полк його батька – офіцера британських військ, який щойно повернувся з Фландрії, де брав участь у війні за іспанський спадок (1701–1714). Полк був розформований, і Стерни повернулися до Йоркшира, графства у північно-східній Англії, звідки вони були родом. Та невдовзі батько Стерна отримав нове призначення до Ірландії, де у постійних переїздах минули перші десять років життя майбутнього письменника. Висловлюється припущення, що дитячі враження Стерна посприяли тому, що військові з’явилися серед головних персонажів «Трістрама Шенді», – йдеться передусім про дядька Тобі і капрала Тріма. У 1724-му Стерна відправляють до заможніших родичів у Йоркширі, що надає майбутньому письменникові можливість отримати гарну освіту. Він закінчує приватну школу у Голіфаксі й, завдяки тому, що його прадід, архієпископ Йоркський, був головою коледжу Ісуса у Кембріджі, стає у 1733 році стипендіатом цього коледжу. У 1738 році він отримує ступінь магістра гуманітарних наук й того ж року сан священика англіканської церкви й бенефіцій – місце вікарія у селищі Лісовий Саттон у Йоркширі, а трохи згодом таке саме місце й у сусідній парафії Стиллінгтон. Підтримку Лоренсу Стерну надає його дядько, регент хору в Йоркминстері – центральному кафедральному соборі графства. Проте їхні приязні стосунки невдовзі були зіпсовані через політику, якою родич Стерна захоплювався і до якої спробував долучити свого племінника. Він переконав Стерна спробувати себе у політичній журналістиці і протягом 1741–1742 рр. Стерн друкував статті у газеті, заснованій його дядьком на підтримку прем’єр-міністра Волпола, який очолював кабінет вігів. Проте політика Стерна не приваблює, більше того, викликає у нього огиду, й він усувається від неї. У 1841 році Стерн одружується й протягом принаймні двадцяти років веде життя сільського священика, обмеженого у спілкуванні із зовнішнім світом – а також у коштах. Ми знаємо, що жили Стерни доволі скрутно, майбутній письменник навіть пробував збільшити прибутки за рахунок фермерського господарства, яке він вів власноруч. Знаємо також, що його сімейне життя складалося невдало, проте понад усе у світі він любив свою єдину доньку Лідію, яка народилася у 1747 році.

У цілому життя Стерна до появи «Трістрама Шенді» небагате на події. Це було життя приватної людини, яке пройшло переважно в провінції, далеко від столичної політичної та літературної арен, одноманітне і рутинне життя сільського священика, яке, однак, залишало достатньо часу для його справжнього життя, інтелектуального й творчого, якому віддавався Стерн. Був у житті Стерна і просвіток – замок Скелтон його університетського приятеля і далекого родича Джона Холла-Стівенсона, одного з тих аристократів-ексцентриків, на яких так багата Англія XVІІІ століття (до речі, його вважають прототипом Євгенія