Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

89

- Тож баба ворожить! - стверджує Ольга. - То вона кульчики Свєтині вкрала. І тепер ворожить. Вона ж мені казала, що я тепер скоро здохну, бо вона мені таке зробила.

- Точно! - підтримує її Микола. - Якраз після весілля все пішло на шкереберть. Володька ніяк роботи гарної не знайде. Їсти не мають що. Ледь з голоду не пухнуть. А тепер ще з Мішенькою таке сталося.

- І чого їм так не щастить? - бідкається Ольга. - Усе в них не так, як має бути.

- Ото маю маму! - каже Микола. - То дурна баба! Щось в голову їй стрелило і вона таке наробила! Вона ж хвора, її лічити треба! Таке своїй внучці зробити?!

- Я їхала в автобусі з одною жінкою і ми розговорилися. Вона мені свої проблеми виклала, а я їй свої. От вона мені каже, що Мішу, певно, перепудили і йому тепер потрібен спокій, любов, ласка, тиша. Але який спокій, якщо Владик в них. Міша лише засне, а тут Владик прибіжить і давай чимось товкти, щось булькотіти. І Міша вже враз пробуджується.

- Треба, щоб вони Владика до нас дали, - продовжує Микола, - щоб Міша трохи відпочив, підкріпився.

- І треба нам таке було? - плаче Ольга. - Уже все було гаразд. Володя вже кінчив нарешті інститут, діти були здорові. А тут тобі на! Ще такого не хватало! Тепер дитина буде інвалідом на все життя!

- Не буде він інвалідом! - втручається Марійка. - Він же зможе ходити. У нього лише епілепсія. Добре, що в нього не параліч. Знаєш ту Таню з мого університету?

- Бідна дівчина! Така гарна, - жаліє її Ольга. - Вона так важко ходить і то під дві руки.

- Сама вона не ходить? - питає Микола.

- Таде!

- І вона була гарною дівчинкою, як народилася, - продовжує Марійка. - А потім почала ходити і після цього раптово взагалі злягла і більше не могла на ноги встати, що вже ходити! До лікарів ходили, а ті їм сказали, що в неї церебральний параліч.

 

Сьогоднішній вечір виявився морозним із температурою під 25 градусів морозу. Небо було темне, захмарене. Лише земля була білою від снігу. Знадвору вчувалися чиїсь кроки, під якими сніг рипів так мило і вухам від того було приємно, а у душі - затишно і на серці - спокійно.

Бурачки у такий вечір сиділи на дивані закутані ковдрою і попивали гарячий чайок, і вели дружню сімейну бесіду.

- Як усе швидко пройшло, - каже Ольга. - Недавно ти тільки поступила в університет, а тепер ти на третьому курсі.

- Так час швидко летить, - згоджується Микола. - Рік поза рік і ти уже університет кінчиш.

- Угу, - бурмоче Марійка, сьорбаючи гарячий чай. - Мамка, пий вже чай, а то остине.

- Зараз, зараз, почекай, - відказує Ольга. - Скільки ми за ці роки всього пережили!

- Угу, - знову бурмоче Марійка. - Спершу Владислав народився.

- Потім Володя інститут кінчив, - додає Микола.

- Потім Мішенька народився, - говорить Ольга. - Далі сваха в Італію поїхала. Як там всі за нею плакали!

- Щоб мав Володька поїхати, а то сваха поїхала, - каже Микола. - Так вже жаліє свого синочка, що поїхала аж за нього на квартиру заробляти. І то, Свєтка не хоче, щоб Вовочка їхав, береже свого Вовіка, тримає біля себе. Та краще б поїхав десь і гроші заробив, а то діти не мають, що їсти.

- Думаєш, він би не поїхав, як місце було б? - продовжує Ольга. - А то бач ніяк не виходить.

- А потім літом Дінка здохла, - каже Марійка.

- Ой, точно! - підтримує Ольга. - Бідна сура! Так мучилася там. Добре, що здохла. Я навіть рада. Хоч мучитись не буде.

- Бідну її там всі тільки копали, - говорить Марійка, - кричали на неї, гуляти лінилися з нею.

- Та вони і з дітьми лінуються погуляти, що вже казати про собаку!

«Ми зараз, як справжня сім'я, щаслива сім'я, - думав подумки Микола в той час, як його рідні любо щебетали. - А може уже й літом Марійка нас покине і ми з Ольгою лишимося одні на цілому білому світі. Та це байка! Хоча б їй гарний чоловік попався».

Микола сперся на подушку, Ольга сперлася на плечі чоловіка, Марійка сперлася на мамине плече і сидять так вони з хвилин п'ять, сидять і думають кожен про своє. Вони такі милі зараз! Глянути - подумаєш, що вони найщасливіші у світі, найщасливіші в Україні, найщасливіші на вулиці Лесі Українки, найщасливіші на восьмому поверсі, найщасливіші у своєму домі. І ніхто їм не мішає, ніхто не заважає, ніхто не тривожить їх спокій, не руйнує їх тишу, Бог їм помагає, охороняє їх думки, їх серця від злих думок, від злих сердець.

- Сваха туди поїхала з подружкою, - каже Ольга. - Подружка зразу собі роботу знайшла, а сваха поїхала далі, бо хотіла більше грошей. То вже з того часу поміняла кілька місць. А за кожне місце вона платила по 300 доларів тим, хто їй місце шукав.

- Напевне, вже більше тисячі викинула на вітер, - говорить Микола.

- Щотижня до них дзвонить, - продовжує Ольга. - Каже, що так сумує за всіма.

- Ще би! - втручається Марійка. - Як вона там, бідна без рідних?

- А вона свасі казала, що таке з Мішою сталося? - питає Микола.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍