Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

Катя:
 

Доходжу до підʼїзду, а думки лиш про поцілунок. Напевно я стала наркоманом, бо стала залежною ним. Я хочу ще та ще його поцілунків, його обіймів, відчувати його аромат. Та, я розумію, що це все не правильно. Так не може більше продовжуватись. Нам точно потрібно поговорити серйозно і мені потрібно навчитися не тікати від нього. Але якби все так було легко та просто.

Відчиняю двері квартири, а мене очікував сюрприз. В коридорі лежить валіза. Цікаво-цікаво, це для мене? Напевно, Юлька псіханула та зібрала мої речі, бо я не відповідала на дзвінки її. Або ще гірше, можливо це її речі в валізі і вона зʼїхає з квартири. Які тільки не лізуть мені в голову думки. Прохожу до кухні і ще з коридору починаю запитувати.

-Юлька, а що за… - аж дар мови загубила,- Ва… валіза в коридорі?

-Привіт, Катюша,- біжить мене обнімати сестра.- Сюрприииз!

-Привіт, а що ти тут робиш?- Обнімаю теж її міцно,- Ти як тут опинилася?

-Як, як? Автобусом 4 години і я вже тут.

-Діана, а батьки знають, що ти приїхала сюди?- Питаю на всяк випадок, бо коли говорила з мамою, то вона мені про приїзд сестрички нічого не говорила.

-Це вже не важливо, - голос не такий вже радісний.

-Ти, що хоч сказати, що ти втекла від них в інше місто? Серйозно? - Гнів не можу стримати.

-Ну, так вийшло,- розводить перед мною руками.

-Тобі 16 років, а батьки не знають де ти? Та вони зараз собі місця не знаходять. А ти, Юля, чого мені не подзвонила?

-Я взагалі-то тобі телефонувала, ти б ще слухавку телефону брала,- дійсно вона мені ж телефонувала, в мене були пропущені дзвінки від неї.

-Добре… Нам потрібно всім заспокоїтися,- присідаю на стілець в кухні.

-Повністю згідна з тобою. Може по бокалу вина? - Запропонувала Юля.

-Ооо, я згідна,- підхопила ідею сестра.

-Забудь. Пішли краще я тебе влаштую в своїй кімнаті, будеш спати там. - Неохоче вона пішла зі мною.

-Прошу, можеш поки спати тут, - вона сідає на край ліжка, -Можу я тебе дещо запитати?

-Питай, я вже немаю куди дітися, - її щось турбує, ще б дізнатися що. Боюся вона не скаже мені правду, ми з нею не дуже спілкуємося.

-Чому ти все ж таки пішла з дому та приїхала сюди? - Сідаю поруч біля неї.

-Я не знаю як це сказати… - піднімає очі на мене,- Я боюся тобі признатися.

-Все так страшно?

-Це все батьки… Вони давлять на мене з моїм вибором професії. Вони все хочуть контролювати за мною. - Злегка обнімаю її за плече.

-Розумію тебе, але вони батьки та переживають за тебе.

-Після того як ти поїхала, вони переключилися на мене. Мені не подобається це все, кожен раз казати де я була, з ким я була. Вони мене навіть з школи забирають після уроків. З мене всі сміються. Уявляєш?

-Ну це вони тобі ще телефон не перевіряють, як в мене було.

-Якби ж, вчора застукала як мама читала переписку з одним хлопцем, який мені дуже подобається.

-І-і, що ти зробила?

-Як бачиш, я зараз в тебе. - Дуже засмутилася вона.

-Мені прийдеться сказати їм, що ти зараз тут. Вибач, сонце,- обнімаю її,-Але надіюсь зможу поговорити з ними так, щоб вони все зрозуміли правильно.

-Наврядчи вони мене зрозуміють, твердить сестра.

-Діано, не засмучуйся. Я все зроблю, що в моїх силах. А тепер відпочивай ти ж з дороги.

Залишила її в кімнаті саму. Попрямувала на кухню та дзвоню мамі на телефон. Чомусь не піднімає трубку. Можливо, вона ще на роботі. Тому заходжу в повідомлення та пишу смс:

-« Будеш вільна, подзвони мені. До мене Діана приїхала, щоб ти не переживала».

Заходжу до кухні, Юля ще досі їсть. Видно, що вона хоче мені щось розповісти.

-Так, що там з Діаною? - Запитала мене, побачивши мене в дверях кухні.

-Та, батьки… Знаєш, Юля, вона розказує, а я згадую схожі моменти коли була в її роках.

-Ти так кажеш ніби все так погано. У вас класні батьки, правда я з ними особисто не знайома.

-Ти за це забудь… А мені краще розкажи, що ж ти хотіла таке розповісти на роботі?- Насипаю вечерю, яку приготували дівчата.

-Хотіла сказати, що мене Леся Степанівна відпустила тобі на допомогу з проектом, - починає радіти та хлопати в долоні так по-дитячому.

-Ох, Юлька, як же я цьому рада. - обнімаю її,- Залишилось знайти, ще одну людину нам на допомогу і все буде чудово.

-Якщо хоч можу завтра поговорити з Ванею або Стасом?

-Звісно. Доречі, в мене була сьогодні зустріч з замовником, - посмішку не можу скрити від неї,- Нуу, він тобі дуже сподобається.

-Побачимо, мені вже цікаво,- в неї очі аж загорілися, ще б вона знала, що це Саша.

Може краще було все розповісти зразу? Але прийдеться розповісти і про Павла. Розумію, рано чи пізно вона все дізнається, але боюся почути від неї осуду.  Чи я себе лише накручую? Потрібно чим по скоріше їй все розказати.

Юля пішла до себе, а я ще залишилася на кухні. Мені подзвонила мама, вся знервована. Але вдалося її заспокоїти та з нею хоч про щось домовитися. Надіюся Діані це сподобається. Коли зайшла до кімнати, вона вже спала. А я вирішила постелити собі на кріслі, що розкладається в моїй кімнаті. Лише змогла лягти та накритися ковдрою, щоб відпочити від такого важкого дня, мені прийшло повідомлення на телефон. Відкриваю сповіщення від невідомого мені номера:

-«Ця зустріч з тобою - найкраще, що сталося зі мною сьогодні». -Хто ж міг мені написати?  Можливо Саша, або все ж таки Паша?

Відправляю повідомлення на цей номер:

-«Тоді чому не зателефонував, а написав повідомлення?».

Відповідь прийшлося чекати недовго:

-«Якщо б подзвонив, то це б не було так цікаво. Ти б мене зразу впізнала.»

-«Хто ти, таємний незнайомець?»

-«Скоро дізнаєшся. На добраніч моя втікачка.» - Від цих слів мені не дуже стало легше.

Навпаки, ще більше заплуталась. Сьогодні втекла від Саші, він занадто самовпевнений ловелас. А також втекла від Паші, від його зізнання мені.  Навіщо мені ці проблеми? Жила собі спокійно, та ні доля вирішила мене випробовувати. Що ж подивимось, що буде завтра. Відклала телефон на тумбочку та влягаючись мрію про сон.