Ася Віталіївна - Поцілунок долі, Ася Віталіївна

-Привіт, ти як?

-Привіт, я ніяк не змогла до тебе додзвонитися. - Голос її був такий ніжний та спокійний.

-Сестричко, не забувай я на роботі працюю. А через когось в мене дві тепер роботи, ледве все встигаю.

-Як там мої? Все встигають робити?

-Можеш не хвилюватися, в тебе чудовий колектив.

-До мене приходив Сергій Олександрович. Сказав мені, що ти дав замовлення Ткаченко на підвищення. Це правда?

-Так, Оксано. Якщо вона зможе все зробити правильно, то буде їй підвищення. Але вона про це ще не знає.

-А якщо ні? Ти про це подумав?

-Якщо ні, то вилетить з роботи та вона це прекрасно і сама розуміє.

-Я нічого не маю проти, вона давно заслуговує карʼєрного росту. Якщо все вдасться назначиш її замість мене. Домовились?

-А якже ти? - В мене немає слів, такого я неочікував почути.

-Мене скоро виписують, а я хочу ще відпочити і при тому тобі буде легше. Не будеш розриватись між двома компаніями.

-Хороша думка, мені подобається. - Погодився, дійсно вона права.

-Добре, тоді на зв’язку. - Поклала слухавку, залишивши мене в своїх роздумах.

Так багато маю сестрі розповісти. Але ще зараз рано казати про якісь стосунки з Катею. Я зізнався їй, а вона мені ні. Її поцілунок заперечує її вчинком. Як це все розуміти? Катю… Катю, що ти робиш зі мною? Я ж не хочу грати її почуттями. Можливо вона боїться, що зроблю їй боляче, тому завжди намагається втекти від мене. Та боїться довіритись мені? Я б ніколи не зробив нічого поганого їй. Коли бачу її щасливою, сам радію поряд з нею. Страх в неї є, це видно. Нічого-нічого будемо це виправляти…