Яна Янко - Він та Вона, Яна Янко

Еліза змушена була повторити, відчувши як обличчі починає горіти.

– Добре, добре, – почервоніла Еліза від збентеження. – Якщо б ти спитав чи можна мене поцілувати, можливо б я і не відштовхнула.
– Та ти жартуєш, – здивувався хлопець, його очі не відводилися від її обличчя.
– Чого б це? – засмутилась Еліза.
– Ти ж мене ненавидиш! – скептично запитав хлопець, згадуючи свої невдалі спроби привернути її увагу за останні два роки.
– Я тобі вже говорила, що ні. Скільки можна повторювати?! – відповіла Еліза, звівши голову вгору.
– Просто я навіть не сподівався на твою згоду. Ти два роки ігнорувала мене, а зараз таке говориш, – хлопець м'яко промовив, здивування було чітко відображене на його обличчі. – Я трохи... Ну, здивований.
– Я дещо зрозуміла після вчорашньої ситуації, – сказала Еліза, поглянувши на квітуче дерево яблуні.
– Що саме? – запитав хлопець, уважно дивлячись на неї.
– Я тебе не ненавиділа ці два роки. Я хотіла тебе ненавидіти, але це було не справжнім почуттям, просто так мені було простіше – пояснила Еліза, обертаючись до нього.
– Як це? Не розумію – здивувався хлопець.
– Я теж цього не розумію, але стараюсь зрозуміти, – відповіла вона, зітхнувши.
– Ясно, – затвердив він, замислившись на мить.

Вони ненадовго замовчали, обидва намагалися зібрати свої думки та розібратися в тому, що відбувається.

Еліза здогадалась, що зустріч з Яном не випадкова, але не знала, чого саме вона може очікувати від цієї зустрічі.

– А ти чому тут? – запитала Еліза з запитливим поглядом.
– Насправді, я збирався зайти до тебе. – відповів Ян з лагідним тоном.
– Невже? А я хотіла прийти до тебе. – відповіла Еліза, зберігаючи спокій, хоча всередині вона була дуже збуджена.

Вони здивовано поглянули один на одного, а потім засміялися, раді, що їх плани збіглися випадково.

– Це точно доля, – ніжно усміхнулась Еліза. – Що ти хотів мені сказати?
– Ну, щодо третьої зустрічі, якщо ти згодна піти, звісно. – Ян був трохи нервозним, і відчував більшу невпевненість, розмовляючи з нею.
– Я не проти, коли? – запитала дівчина.
– Давай завтра, я зайду за тобою о 16:00. – запропонував хлопець.
– Добре, до зустрічі. – Еліза відповіла, майже скрізь захоплена.
– Ага, бувай.

Ян пішов, а Еліза залишилась стояти на місці, дивлячись на його спину. Вона не могла повірити, що це дійсно сталося. Радісна усмішка не зникала з її обличчя, коли вона отримала запрошення на нову зустріч, вона була ще більш збуджена та чекала завтрашнього дня з нетерпінням.

                                    ***

Наступного дня.

Еліза стояла перед шафою, яка була наповнена різноманітними речами. Вона зітхнула втомлено і подумала про те, як важко вибирати одяг.

Еліза присіла і почала роздивлятися кожну річ уважно. Вона розглядала одяг з різних ракурсів, намагаючись знайти ідеальну комбінацію. Її погляд блукав з однієї полиці на іншу, зупиняючись на кожному предметі, який міг їй підійти.

За допомогою променів сонця, які пробивалися через вікно, одяг виглядав ще яскравіше. Еліза намагалась знайти щось, що відповідало б її настрою, щось зручне та приємне на дотик.

– Ти так і будеш стояти? – запитала Лея, яка спостерігала за метушнею подруги з самого ранку. – Обери вже щось.
– Але я не можу! – безпомічно викрикнула Еліза, повертаючись до Леї спиною.
– Чому? – запитала Лея сідаючи на ліжко.
– Тому що я хочу гарно виглядати! – відповіла Еліза зі стиснутими зубами.

Вона діставала зі шафи одяг один за іншим і кидала їх на ліжко.

– Ти виглядаєш гарно у всьому, просто одягни щось.
– Це так не працює, – сумно усміхнулась Еліза. – Я не хочу "щось" одягти. Мені потрібно щось, що дійсно підійде мені і підкреслить мою красу.
– Ти навіть не знаєш, куди ви цього разу підете, тому можливо варто одягти щось нейтральне? – запропонувала Лея, намагаючись допомогти подрузі з вибором одягу.
– Точно! Чудова ідея! Щоб я без тебе робила? – усміхнулась Еліза, злегка поморщивши ніс.

Вона повернулась до шафи, щоб знайти щось підходяще.

– До самого вечора могла б вибирати. – посміхнулась Лея, слідкуючи за рухами подруги.
– Та ну тебе! – засміялась Еліза, знаючи, що вона завжди може розраховувати на підтримку Леї.

Вона знову почала розглядати свій одяг, сподіваючись знайти щось ідеальне. Еліза переглядала свої речі знову і знову, але її очі зупинилися на світлих джинсах та улюбленій темно-бежевій блузці.

Вона швидко вдягнула їх, а потім почала розглядати свій образ у дзеркалі. Це було саме те, що їй потрібно було – нейтральний, але одночасно стильний образ. Вона повернулася до Леї та почала крутитися перед нею, демонструючи свій вигляд.

Її світло-каштанове волосся було розпущене та трохи накручене. І вона здавалась ще більш привабливою з таким виглядом. Її зелені очі були такі ясні та чисті, що було помітно як вони сяяли від радості.

– Ну, як тобі? – запитала вона, коли зупинилась та поглянула на блондинку.
– Дуже гарно, тобі так личить! – прокоментувала Лея, ретельно розглядаючи свою подругу. – І треба було так довго думати?
– Ну, що зробиш. Просто, я трохи хвилююсь, – призналась дівчина та сіла на ліжко біля Леї, з глибоким зітханням.
– Що вже тобі в голову стукнуло? Ти ж не хвилювалась коли йшла на перші два побачення? – запитала Лея, здивовано подивившись на свою подругу.
– По-перше, я його спочатку ненавиділа. По-друге, зараз він мені починає подобатись, – зізналась дівчина з невпевненістю в голосі.
– І що? Це не проблема, – заспокоїла її Лея, втішаюче погладжуючи її по плечі.
– Ще й яка! Це дуже велика проблема! – відповіла дівчина, нахмурившись.
– А це ще чому? – запитала Лея, не розуміючи причину стурбованості своєї подруги.
– Тому що все йде занадто швидко! Ненависть пройшла, кохання прийшло, і все це через один крок! Ну, не може бути такого, – сказала дівчина, з виразом розчарування на обличчі. – Якщо я признаюсь, все, кінець нашому парі. Так як я довела, що ця теорія працює.
– І через це ти переймаєшся? Бо думаєш, що після цього ви вже не підете на два останніх побачення? Бо думаєш, що Ян не відчуває до тебе такого? – запитала Лея, спостерігаючи за занепокоєнням своєї подруги.
– Так! Як ти здогадалась? – здивувалась Еліза.
– У тебе все на обличчі написано, – усміхнулась Лея. – Ось, скажи мені, ти дура? 
– Що? Звісно ні! – обурено відповіла Еліза. 
– А я думаю, ти дура якщо так думаєш. Просто не парся через це.
– Я не можу! – відповіла Еліза із смутком у голосі.
– Все ти можеш, – підтримала її Лея. – Просто, тобі не обов'язково все говорити зараз. Можеш зробити це потім, коли остаточно розберешся зі своїми почуттями.
– Але я не знаю, з чого почати.
– Звичайно, що ти не знаєш, але це не означає, що ти не можеш спробувати, – Лея підморгнула. 
– І справді, я щось не подумала про це..., – промовила дівчина замислившись над цим.