Таміла Калас - Ректор , Таміла Калас

Повертаюся до дому, заходжу до квартири, прямую на кухню, розумію що Віолети нема, на годиннику шоста, пари та курси масажу давно скінчилися, ставлю чайник, вечеряти вже точно не буду, а то заснути не зможу, хоч спати напевно і так не зможу, я почала дуже багато думати про свого Ректора, про його поведінку, наш поцілунок, що це все означає, якась гра, чи порив вітру, до речі вітер дуже сьогодні холодний, а через ту дорогу піцу, в мене грошей навіть на електричку не вистачило, у подруги просити було соромно, тому йшла пішки, а це десь 40 хвилин, продуло неймовірно, та й живіт щось тягне, вічно як щось витворю з нервів.
Відчуваю як мене трохи морозить і голова  поболює, нічого вип'ю гарячого чаю, й гадаю полегшає.
Чую з коридору шум, на кухню з пакетами повернулася Віолетта.

- Чуєш на дворі так холодно, добре що курточку взяла - Віолетта підійшла до холодильника та почала виставляти продукти.

- Ти де ходила?

- Я пішла купляти для бабусі ліки, і продуктів за одно прикупила - Віолетта поставила на стіл цілий кульок з різними таблетками, та сиропами.

Беру кульок та починаю переглядати вміст, кольорів як у веселки, ліки проти тиску, головного болю, ще якісь дивні препарати, я взагалі мало приймаю ліки, намагаюся перетерпіти в мене імунітет як у коняки. 
Мою увагу привертають жовто білі овальні капсули.

- А це що? - Запитую подругу тримаючи в руках пластину капсул.

- Це я купила бабусі заспокійливе, останнім часом вона дуже знервована, заснути не може.
Слухай, а з тобою все нормально, ти якась червона, може температура?

- Та - Впевнено кривлю лице, - я тебе прошу яка температура, вип'ю чаю і все пройде.

- Я зараз щось приготую будеш?

- Ой ні дякую, я з подругою у Піцерії була, так наїлася аж живіт тягне. Слухай Віолетта, а ти не проти якщо я собі візьму дві капсули заспокійливого, а то вся на нервах.

- Так звісно - Віолетта бере кухонні ножиці та відрізує від пластини дві штучки капсул, я беру свою учнівську сумку та кидаю капсули туди.

- Тільки гляди обережно, вони дуже міцні - Нагадує Віолетта, - можеш приймати тільки половину капсули. До речі, чому ти не відвідуєш лекції Ректора, не боїшся що може тебе відрахувати?

Від останнього слова мороз по тілу, аж млосно робиться, моя бурхлива уява розігралася як хвилі в океані - піниться. Зізнатися Віолетті про Ректора поки не готова, але відвідувати пари якось мушу.

Вже в ліжку моя температура стрибнула різко до верху 38 і 9, здається я скоро буду марити, подруга викликала швидку, і мене госпіталізували, попри мої скиглі вмовляння лишити мене на поталу тяжкої долі, я опиратися хотіла, але не змогла, мене взяли під білі рученьки та провели до швидкої.

У лікарні в палаті, я раптом зрозуміла що у поспіху забула свою праву руку - мобільний телефон, сказитися можна, але далі було ще гірше, катастрофа, я забула гроші, вони лежали в іншій сумці, натомість подруга дала мою сумку, з зошитами.
Мене положили у велику палату ще з 10 - тьма хворими, хто зна, чого я ще з відси принесу, може букет вірусних квітів. Виявилося я застудилася і забила шлунок піцою, мене почало нудити, тому вперше в житті мені поставили клізму, скажу чесно процедура не приємна з моїми істериками.

Лежу стомлена у ліжку, дивлюся у стелю, стеля рівна біла, перекидаю погляд на двері вони теж білі, я в раю? Але почуваюся геть не по райське, напевно я помру, від нудьги, от що за нещастя, гроші забула мобільний забула, але ж головне сумку з зошитами про медицину взяла, від безвиході хочу плакати, але не можу, я ще вчора переплутала заспокійливе з таблетками від температури, зате тепер на душі спокій та гармонія.

У дверях з'являється Павлак, напевно моя уява таким чином хоче привести мене до тями, понервувати аби я пожвавіла.

- Добрий ранок - Павлак підійшов до мене, з пакетом в руках, виймає звідти фрукти й ставить на тумбочку біля мого ліжка.

Ну - ну я поки мовчки спостерігаю що воно таке, навіть цікаво що буде далі.
Чоловік сідає біля мене на ліжко.

- Як ти? Прийшла Віолетта і сказала що ти захворіла, вирішив провідати.

- Хм - моє лице розпливається у посмішці - Ви що насправді є?

Павлак дивиться з подивом і відразу кладе свою долоню мені на чоло.

- Ні, наче жару нема.

Я напевно починаю розуміти що мій Ректор не мариво, а справі прийшов.
Ловлю його за руку як грішниця попа коли хочеш висповідатися.

- Ігор Семенович заберіть мене з відси, не лишайте мене.

- Зайчику я заберу тебе, але потрібно буде збрехати головному лікарю що я твій родич.

- Дядьку заберіть мене - Відразу відказую.

- Ну дядько то дядько. Я можу вже піти, щоб домовитися про твою виписку? Хоч навіть не знаю як мені переконати лікаря, щоб тебе відпустив, може дати грошей чи що? - Обережно запитує, і дивиться у бік руки, за яку я вчепилася.

- Я дуже прошу, що хочете те робіть тільки заберіть мене з відси.

- Ігор Семенович - До палати убігає молода жінка медик.

Павлак схоплюється на ноги обійнявши її за плечі випроваджує з палати до коридору, я поки нічого не розумію, за декілька хвилин, він знову повертається та стає біля мене, я сперлася до спинки ліжка.

- Вона вас знає? - Запитую.

- Ну звісно що знає, вона ж моя випускниця.

Дивуюся на вигляд її років біля тридцяти, а я чула від сторонніх дівчат що нашому Ректору 42.

- Тоді скільки вам років?

- Ну як скільки, скоро ювілей, рівно сто, прийдеш?

- О, о, краще ідіть вже і домовитися про виписку? - Мружу брови.

- Я швидко, не хвилюйся - Ігор Семенович бере мене за руку з жалем посміхається і накриває своєю долонею мою руку.

За декілька хвилин Павлак повернувся з лікарем.
У руках лікаря були якісь папірці, я зрозуміла що то виписка, напевно моєму Ректорові вдалося домовитися, чоловік мене оглянув та почав писати великий список ліків.

- Бережіть свою племінницю - Лікар дає рецепт в руки Павлаку і прощається.

- Давай збирайся поїхали, ти можеш іти? Я тобі допоможу - Ігор Семенович бере мою сумку.