Таміла Калас - Ректор , Таміла Калас

- Звичайно що можу, я ж не інвалід - зробивши пару кроків відчуваю як трохи хитає ніби п'яну.

Павлак не роздумуючи відриває мене від землі на руки, ніби пір'їну несе до машини, я навіть не опираюся автоматично обіймаю за шию.

Ігор обережно ставить мене біля задніх дверцят своєї автівки відчиняє і я сідаю до середини.

- Ти якась надто спокійна все добре?

- Так - в'яло усміхаюся - Я просто переплутала заспокійливе із таблетками від температури.

- Зрозуміло чому ти досі не послала мене якомога далі. І скільки ти випила?

- Ну, всього дві капсулки.

- Зазвичай у капсулах дуже міцне заспокійливе.

Ми починаємо їхати. Павлак раптом спиняється на половині шляху.

- Почекай я зараз повернуся.

Він кудись йде, я стежу за його кроками, в нього красива хода, кругла дупа та міцна постава, особливо плечі, не думала що заспокійливе може так впливати на мої думки, та здається мій Ректор пішов до аптеки. 
За хвилин 10 повертається.

- Ось це тобі - простягає мені у прозорому мішечку ліки.

- Дякую, приїдемо до дому поверну гроші.

Але думаю, про те, щоб Павлак відмовився, бо грошей на ліки мені точно не вистачить.

- Так добре, приїдемо і ти повернеш - Ігор Семенович так посміхнувся ніби я винна йому мільйон.

Ми заходимо до ліфта, я вирішила далі йти самостійно, Ігор Семенович тільки підтримує за лікоть, ми заходимо до квартири, та починаємо роздуватися, тут лишаю всі речі, таке полегшення ніби тут місяць не була, Боже як добре дома, напевно мене мало вже чого цікавить, відчуття ніби достроково повернулася зі в'язниці.

Бачу як Павлак зацікавлено розглядає квартиру, напевно не думав що квартира велика.

- Я думав у вас більша квартира - Раптово випалює Павлак.

Оце заявочки, мене аж розізлило, нарешті я почала злитися.

- Ну взагалі у нас ще й будинок є за містом - Впевнено хвалюся.

Ми проходимо на кухню, Павлак йде по заду, мені просто на ходу робиться краще напевно вислів:
" Дома і стіни помагають" На мене діє миттєво.

- Я взагалі не люблю квартири, але у вас хороший ремонт - Продовжує він.

Я починаю ставити чайник, Павлак сідає на стілець біля столу.
Вмикаю чайник задумано дивлюся на мого Ректора, з чого це його так цікавить наша квартира?

- Але квартира на бабусю записана...

- Буду знати.

- А будинок на батькові. І чого ви тут розсілися?

- Бачу Таміла тобі вже краще і заспокійливе вже не діє. Я краще піду, бувай здорова.

Коли він пішов, мені чомусь зробилося зле, аж сльози повиходили, напевно совість хоче мене задушити, нічого обійдеться, я не збираюся перепрошувати, роблю собі чай іду лягати у ліжко, п'ю маленькими ковтками, але у мене напевно з горлом проблеми, бо чай щось не протікає далі, і шмарклі знов потекли, що за лихо, я що плачу? Чи може гарячка виходить не тим боком що треба, а у мене завжди як не у людей, я пітнію напевно щоками.
Чую як на кухні грає мелодія мого мобільного, точно батько з островів дзвонить, хвилюється, мені так ліньки піднятися, але таки на силу йду на кухню поки доходжу мобільний замовкає, беру телефон, дивлюся пропущені, смс, до мене дзвонив мій Ігор, а від батька ні букви, він навіть не намагався подзвонити, Альбіна геть заморочила йому голову, так мені й треба, хотіла для тата Жінки маю тепер мороку на свою голову, ще не можу забути про нашу з батьком розмову, мій тато раніше такого б не сказав, а тепер доводиться терпіти безгрошів'я.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно