Оксана Мрійченко - Моя, бо кохаю, Оксана Мрійченко

Глава 6.

Лера підвела губи вишневою помадою і поглянула на себе у дзеркало. Темно-сіра сукня вільного крою мерехтіла дрібними іскрами блискіток, а її легка спідниця закінчувалася на цілих десять сантиметрів вище коліна. Тонкий пояс гарно затягував вбрання на талії Лери, а рукави на три чверті та скромний виріз біля шиї надавали сукні стриманості. Своє довге волосся Лера частково зібрала на потилиці шпильками і воно спускалося спиною шовковистим водоспадом. Легкий вечірній макіяж зробив ще виразнішими сірі очі дівчини та допоміг підкреслити правильні риси її обличчя. Лера подобалася собі такою. Цікаво чи сподобається Владу?

Після їхньої спільної поїздки в метро минув тиждень. В університеті завершився ще один навчальний рік, проте попереду залишалася сесія. Лера була дуже заклопотана і майже не бачила Влада за ці дні. Але досі не могла забути своїх відчуттів в його теплих обіймах. На думку Ані ця вечірка повинна щось змінити в стосунках з Владом. Але сама Лера досі не розуміла в якому статусі Влад її туди запросив. У двері кімнати постукали, вони відчинилися і Лера побачила на порозі матір в легкій світло-блакитній сукні.

— Леро, ми вже їдемо, — жінка зупинилася біля дверей, поглянула на доньку і посміхнулася. — Ох, яка ти гарна! Влад буде в захваті.

— Мамо, ми йдемо в клуб як друзі. Разом з Анею і Женею.

— Світланко, ти де? — пролунав у коридорі бадьорий чоловічий голос.

Двері кімнати відчинилися ширше і Лера побачила батька в темних джинсах і світлій футболці. Він зупинився поруч зі Світланою і кинув погляд на доньку, прискіпливо оглядаючи її вбрання.

— Гарна сукня, Леро! — світло-карі очі чоловіка на мить затрималися на спідниці. — А чи не занадто коротка?

— Нічого не коротка, — спокійно промовила Світлана. — Лера вже доросла.

— Угу, доросла! — буркнув Сергій. — Лише в березні вісімнадцять стукнуло! Дитина ще!

— Тату, я вже не дитина, — посміхнулася йому Лера. — Вам точно сьогодні треба їхати? Може краще завтра зранку?

— Зранку я вже буду сидіти з вудкою біля річки з твоїм дідусем, — промовив Сергій. — Повернемось завтра після обіду.

На тумбочці пискнув коротким звуковим сповіщенням телефон. Підхопивши гаджет, Лера побачила на екрані повідомлення і посміхнулася.

Влад: «Чекаю біля під’їзду )»

— Кавалер вже прибув? — хитро примружився Сергій, спостерігаючи за нею.

— Тату, Влад лише друг, — Лера кинула на себе ще один швидкий погляд у дзеркало і підхопила сумочку. — Вийду разом з вами. Ходімо.

Кінець травня приніс в столицю справжнє літнє тепло, але прозоре вечірнє повітря все ще пахло весною. Лера вийшла з будинку разом з батьками та побачила в легких сутінках Влада. Чорна сорочка спортивного крою з коротким рукавом гарно підкреслювала його міцні плечі та руки, вдало поєднуючись з блакитними джинсами. Зустрівши знайомий теплий погляд сірих очей, Лера збентежилася. Влад мовчки дивився на неї кілька довгих секунд. А потім неначе отямився і посміхнувся батькам дівчини.

— Привіт, Владе! — Сергій протягнув йому руку для привітання.

— Доброго вечора, Сергію Борисовичу, — Влад потиснув простягнуту долоню чоловіка та кивнув Світлані. — Здрастуйте, Світлано Богданівно!

— Привіт, Владику! — відгукнулася жінка.

— Довіряю тобі доньку! — весело промовив до Влада Сергій. — Лера у нас не дуже по клубах ходить… Та ти й сам це знаєш.

— Я нагляну за Лерою, не хвилюйтеся, — запевнив його Влад. — А ви кудись їдете?

— Дідусь Лери запросив Сергія на риболовлю завтра зранку, — пояснила Світлана. — Заради такого задоволення мій чоловік готовий їхати в село навіть після роботи.

— Зранку риба краще клює, — кивнув Влад. — І дуже приємно зустрічати світанок біля річки. Тиша, ранковий туман…

— От ти мене розумієш, синку! — вигукнув Сергій. — Треба буде якось забрати тебе на риболовлю до нас із дідом. Ну добре! Гарного відпочинку, молодь!

— А вам вдалої риболовлі, — посміхнувся йому Влад.

Сергій та Світлана сіли у свою темно-сіру машину, яка стояла біля під’їзду та повільно виїхали з двору, зникаючи за будинком. Влад знову перевів погляд на Леру, підійшов ближче і з посмішкою промовив:

— Ти дуже гарна.

— Дякую, — дівчина збентежилася, опустивши очі. — А… де той клуб?

— Я тобі покажу, — Влад взяв Леру за руку та повів за собою до чорної спортивної автівки, яка стояла за кілька метрів від під’їзду.

— Ого! — здивувалася дівчина, розглядаючи авто. — Машина твого батька?

— Ні, моя, — зупинившись біля передніх пасажирських дверцят, Влад розвернув Леру до себе обличчям, сховавши її руки у своїх долонях. — Подарунок від батьків на честь завершення навчального року.

— Гарна.

— Тато добре знає мої смаки. Це спортивна модель, неприборканий звір. Максимальна швидкість двісті сорок кілометрів на годину.

— Ем… Ти ж не будеш так розганятися?

— Звісно ні. Але якщо ми колись будемо запізнюватися в університет, швидка машина точно не завадить.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍