Влад Землянин - Амба. Том 1. Втеча

– А я й сам нікого не боюсь, – Макар мимоволі стиснув кулаки.

– Хвацько, молодий чоловіче. Вельми хвацько, – втрутився Проф. – Хоробрість завжди високо цінувалася. Тільки ви не враховуєте деяких нуансів. Товариші вам пояснять, а покєда дозвольте відкланятися. Мене чекають. Думаю: це не остання зустріч. – Проф ледь підняв капелюха, кивнув головою й поважно відійшов. Остання фраза новачка переконала: сьогодні розмова скисла – плід не дозрів. Про відступ ніхто не здогадається. Винними за невдалі перемовини будуть інші.

– Не бою-юсь, – повторив Верблюд.

– Це доки Однорукий або Тигра по рогах не врізали, – подав голос Маестро. Поруч із Верблюдом він здавався справжнім Геркулесом, хоча і був нижчим від Макара на голову. Маестро й піджак носив на розмір менший, від чого нитки тріскалися по швах і в дірках виднілися литі м’язи. – А засвітять раз, другий…

– Це за що ж? – про Тигру-Булаха Макар наслухався ще першого дня, коли тільки потрапив до табору. Булаха знову кинули в карцер… «Тигра! Тигра!» – немов потурбований мурашник, хвилювалася зона.

– За що? Ти чуєш, Маестро? Корєш не розуміє, за що?! – Усміхнувся Верблюд, і шрам його кілька разів засіпався, наче по ньому пропустили струм. – Довідається Тигра, що двох пришив – амба[7] тобі. Він ідейний… І вимахав, як ти. А плечима, можливо, ширшеє – ні в лепень[8], ні в душогрійку не ввійде. І сила – ведмідь позаздрить! І духовитий. Не гнеться… Думаєш, чого до шізо[9] майже назавжди прописаний?

– Шізо Тигрі – мов фраєру перша фрафочка після відсидки: ухопився за дойки обома руками, а від того місця, що в баби нижче пупа, і для мужика, сам знаєш, солодше за мед, і поготів не відірвати…

Від останніх слів і похітливої усмішки Маестро бліді щоки Макара запалахкотіли жаром. Юнак відвів погляд.

– Та ти, корєш-ш-очек, як бачимо, ще і фрафочку не ш-шупав?! – Верблюд спробував зазирнути хлопцеві в очі. – Ну т-ти-и да-а-а-є-ш…

– Ба-аба-а! – гигикнув Маестро мрійливо.

– Маестро в цій справі тямущий, – Верблюд облизав губи, гигикнув і зі знанням справи з тужливою задумливістю продовжував: – А трапиться кобилка гаряча та з голодухи – хана – забудеш, як і самого звали… Баба для нашого брата – петля. Проти баби і Тигра не встоїть. Тільки поки що йому не до меду, який спереду, й не до того, який нижче пупа. За справедливість стоїть. Не визнає себе винним. На партійних зборах, враженя, народ підбурює. А правду-матку ріже в очі самому громадянину начальнику. Ось Цирка і ламає його: то гальюн чистити, то в шізо…

– Проф сказав би: «Потрапив Тигра між Сіцилою й Харбіном».

– І згадаєш, корєшок, мої слова: пропаде фраєр ні за понюх, – Верблюд трохи відхилився, потім подався вперед і знову «ввігнав» плювок у стовпчик лави.

– Закінчуй базарити, – перебив Маестро. – Проф кличе. А ти, корєш, – поміркуй. Жити всюди можна… Вміти треба. Зазирай до нас. Повчишся. Недавно з воленьки план[10] переслали – пам’ятаєш, півзони лежало. А вже пляшку завжди згоношимо…[11] Ну, покєда…

Макар добре пам’ятав. Та й як забути таке, коли вперше в житті побачив силу-силенну наркоманів. Ледь не півтабору не вийшло на роботу: хто лежав, хто вештався похмурий, злий, а хто посміхався без причини, реготав або плакав – по-різному поводилися ті, хто долучився до зілля, але всіх об’єднував порожній, наче потойбічний, погляд. Дурний. Нелюдський.

Маестро і Верблюд приєдналися до Профа. Той навмисне відвів «учнів та послідовників», щоб не зіпсувати справу. Потрібен такий, як Макар! Ой, як потрібен! Стане в пригоді тут. Послугує і на волі. Приголубити лоба – буде, мов вовкодав серед овець. Он кулачиська які! Та й сам, як із чавуну відлитий. Такий і з Тигрою на рівних зітнеться…

Усім гарний Маестро: слухняний, вірний, без претензії, одним ударом із ніг збиває, на спір кулаком зуб виб’є, кістку або хребет зламає, тільки проти Тигри кволенький. А Макар через рік-другий ввійде в чоловічу силу, змужніє – з усяким впорається. Голіруч.

Проф ще раз оцінювально подивився на чавунну статуру, прикидаючи, яке прізвисько підійде хлопцеві, але нічого путнього на розум не спадало. Гаразд, життя саме підбере. Прикипить – бульдозером не віддереш. Жодним милом не відмиєш… Коротше, треба перевірити в ділі. А щодо жіночої зони Верблюд до ладу підказав. Фрафа – вона для мужика завжди фрафа. Навіть на волі…

Усю весну Проф не чіпав Макара, лише вітався при зустрічі, а ближче до літа знову розпочав планомірну облогу, помітивши після амністії його нервозність і тугу. Робота на лісозаготівлях, звірині сліди, багаття з гіркуватим присмаком диму – усе це увібрало в себе одне слово – тайга. Але тайга – то воля, дім. Навкруги ж, куди не поглянеш, колючий дріт, кульгаві сторожові вишки, кулемети з «очима» з воронованої сталі і знову – дріт, дріт, дріт… Він обплутав не тільки зелену не-озорість, але і пройшов, здавалося, крізь серце…