Лоран Гунель - День, що навчив мене жити
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Погляд Марджі був сповнений неймовірного співчуття.
– У 1930-х роках один протестантський теолог придумав дуже доречну молитву. Дехто каже, що він наслідував Марка Аврелія. Інші – що вона від Франциска Асизького, але це неважливо.
– І про що вона?
– «Дайте мені мужність змінити те, що можна, прийняти з душевним спокоєм речі, змінити які я не в силі, і мудрість відрізнити одне від іншого».
Якусь мить Джонатан пильно дивився на неї.
– Але я не можу залишатися бездіяльним. У житті речі мають еволюціонувати, а не регресувати.
– Авжеж, я тебе розумію, але що ти можеш вдіяти? І що ти, до речі, робиш?
Джонатан звів на неї очі.
– Я з усім цим борюся. Виступаю проти, наскільки можу. Борюся…
Він трохи помовчав і, відкинувшись у кріслі, додав:
– Інколи я себе запитую, навіщо все це, по суті…
– Можливо, ні для чого.
– Дякую, ти мене підбадьорила.
Марджі глибоко вдихнула.
– Досить часто боротьба зміцнює те, проти чого її ведуть.
Джонатан нахмурився.
– Ти можеш знайти контрприклади, – сказала вона, – але це все-таки правильно майже у всіх царинах.
– Я ніяк не розумію, чому.
Марджі знову налила кави. Такої ж гарячої, і такої ж запашної.
– Це має глибоку причину, але я волію, щоб ти з’ясував це шляхом експерименту…
– Експерименту?
– Треба буде організувати його у своїй фундації.
– Я гадав, що десять років тому ти вийшла на пенсію.
Замість відповіді на вустах Марджі заграла усмішка.
– Тим часом можу подати кілька ілюстрацій, якщо хочеш. Наприклад, у царині стосунків. Уяви: хтось висловлює якусь ідею, яка тобі видається цілковито неправильною або приголомшливою.
– Окей.
– Що буде, якщо ти виступиш проти й нападеш на його ідею? Ти його образиш і змусиш захищати висловлену точку зору, щоб його не вважали ідіотом. Це викристалізує його позицію, і він уже не зможе змінити своєї думки. У боротьбі з його ідеєю ти її тільки зміцнив…
– При такому підході…
– У ХVІІІ столітті у Франції монархія старого ладу через цензуру боролася проти філософів Просвітництва, і це тільки зміцнило рух, який призвів до революції 1789 року.
Джонатан похитав головою.
– На початку ХХ століття в Росії, – продовжувала Марджі, – царська поліція переслідувала всіх незгідних незалежно від того, соціалісти вони чи ліберали. Це тільки підживило відчай, який зрештою зіграв на користь комуністів у 1917 році.
– Я й не знав.
– Ще один значно переконливіший приклад, – мовила Марджі, підводячись, – посидь, я піду візьму цифри.
– Облиш, не варто.
– Варто, варто.
Вона вийшла і через кілька хвилин повернулася з паперами в руках.
– Ти пам’ятаєш, що у 2002 році американська адміністрація започаткувала те, що вона назвала «війною з тероризмом». Того року американський Державний департамент нарахував 198 терористичних актів у світі, в яких загинуло 725 осіб. Після десяти років невпинної широкомасштабної боротьби, на яку пішли значні кошти, американська адміністрація навела цифри за 2012 рік: 6771 терористичний акт, вбито понад 11 тисяч осіб.
– Це заспокоює…
– Це так само діє і в плані здоров’я. Можливо, ми про це якось поговоримо. Не хочу давати тобі урок біології сьогодні!
– Усе це дуже гарно, але ми не можемо з усім погоджуватися. Індивідуалістська, спрямована на захист інтересів споживача модель, яка робить усіх нещасними, зуміла поширитись майже на всю планету, проникла навіть у куточки світу з цілком інакшою культурою. Стала цілком панівною. Мене це обурює.
– Ця модель занепаде сама собою тому, що вона панівна. Знову ж, упродовж століть історія прагне це нам продемонструвати. Наполеон зумів завоювати пів-Європи, чи не так? Однак, коли він відійшов від влади, французька територія була меншою, ніж на початку його правління… Глянь так само на Римську імперію, Священну імперію, Османську імперію, колоніальні імперії, Радянський Союз… Всі ті, чиїм покликанням було нав’язування, дезінтегровані.
Джонатан не був переконаний повністю, навіть якщо слова Марджі несли заспокоєння. Він дивився у вікно своєї кімнати. Туман поволі розсіювався. Він узяв ще гарячу чашку й ковтнув кави. Міцна, заспокійлива смакота. Поширюючись по всьому тілу, тепло розчиняло його гнів. Лагідний голос Марджі вивів Джонатана з задуми.
– Повір мені, боротьба марна, і, як казав Лао Цзи дві з половиною тисячі років тому, краще запалити свою свічечку, ніж проклинати пітьму.
– Запалити свою свічечку, – повторив Джонатан із сумнівом, блукаючи поглядом за вікном.
Місяць зник, знівельований сяянням неба, що відкрилося зі зникненням туману.
Марджі продовжувала дуже спокійним, майже простодушним тоном:
– Те, що ми ненавидимо в інших, інколи є тим, чого не приймаємо в собі.
Джонатан жваво відреагував. Попри аж надто доброзичливий підхід, Марджі не дуже церемонилася. Він готовий переглянути своє життя, але тут, чесно кажучи, він не бачить, у чому полягає його відповідальність за нещастя суспільства. Звісно, він не був абсолютно чесним при виконанні своїх професійних обов’язків, але хто з нас саме такий? І вважає, що речей, за які може собі докоряти, не так і багато. Якби всі були настільки нечесними, як він, Земля була б раєм.
Марджі нахилилася до нього і з сяючими очима, в яких проскакували бісики сміху, майже довірливо порадила:
– Шукай радше в собі божественне, ніж в інших диявола.
– Божественне в собі? Я гадав, що в глибині нас лежить гріх…
– Це, либонь, найгірша з усій можливих інтерпретація. Коли я думаю про спустошення, до яких це призвело в умах… Наслідки цього ми маємо ще й сьогодні…
– Однак Адам і Єва не послухалися, – сказав Джонатан з іронічною посмішкою…
Марджі усміхнулась йому у відповідь.
– Хочеш знати мою думку? Якщо Бог існує, то він сам захотів, щоб Єва вкусила яблуко!
– У Біблії сказано, що він їй це заборонив…
– Так, щоб до цього її спонукати! Збунтувавшись, Єва вчинила перший акт свободи у світі. Це не первісний гріх, а первісна свобода!
– Тут ти, либонь, трохи перебільшуєш…
Марджі вдавано прибрала шокованого вигляду.
– Як віруюча людина може бодай на мить уявити, що Бог був нездатним створити досконалу істоту, яка безумовно виконувала б його волю? Якби він хотів, щоб Єва підкорялася, вона підкорилася б. Справді, повір: Бог хотів, щоб людина була вільною!
З цими словами вона взяла пляшку віскі й додала кілька крапель у свою каву.
Джонатан спостерігав за нею. Вона таки справді крутий персонаж. Він заздрив її оптимізму у будь-якому випробуванні.
– Гаразд, отже, в глибині мого єства є божественне… І
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День, що навчив мене жити», після закриття браузера.
