Лоран Гунель - День, що навчив мене жити
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Порожній стіл.
Віднедавна, щойно він помічав порожній стіл, йому ну дуже хотілося спуститися й сісти за нього, просто посеред цих людей. Та, дивлячись на них, і сам стаєш придурком.
Чорна пляма праворуч.
Здається, на терасі з’явилася погано вбрана циганка, з неприкритими грудьми.
Вона повільно ковзала між столиками, тоді зупинилась перед Майклом і вхопила його за руку.
Райян наблизив зображення.
Майкл не протестував, на вустах грала зацікавлена усмішка. І коли вона нахилилась над його долонею, зазирнув у запропоноване декольте.
Вона випустила його руку, випросталася й, мовчки подивившись якусь мить на нього, сказала замогильним голосом, який прицвяхував того на місці:
– Ти скоро помреш.
* * *
Клое шпурнула портфель в інший бік вітальні.
– Маєш якісь домашні завдання? – запитав Джонатан.
– Пізніше! – запротестувала вона.
І, не чекаючи відповіді, побігла в сад до гойдалки. Вмостилася на ній.
– Угадай, що я купила, – долинув голос Анжели крізь розчинене вікно.
– Уявлення не маю, – відповів Джонатан.
Клое вигиналася з усіх сил, щоб розворушити цю кляту гойдалку.
– Уяви собі, що Ґарі пече тепер хліб на заквасці.
– Он як!
Нарешті гойдалка розхиталася так, як потрібно.
Швидше!
– Я взяла один хлібець на сніданок.
– Не впевнений, що щось залишиться…
Клое вдалося розгойдатися сильно. Так кумедно, й у животі лоскітно.
Ну ж бо, ще швидше!
– Клое! Уроки!
– Зачекай…
Маю ж я право трохи погратися…
Вона гойдалася щораз швидше, щораз вище.
Аж до неба!
Раптом її сіднички зісковзнули з дошки, й вона відчула, що летить…
– Ааааааааааа!!!
Сильний удар спиною. Вона не могла перевести дух, її наче заблокувало, затисло, ні дихнути.
Крики мами. Біжать обоє.
Ух, я можу дихати… відпустило… Ух…
Вона поворушила руками, ногами, повільно перекотилась на живіт.
– Сонечко! – крикнула Анжела, кинувшись до неї.
– Де болить? – запитав украй стривожений Джонатан.
Вони бояться.
– Усе гаразд, – хлипаючи, відказала Клое.
Їй майже не боліло, але вона плакала дедалі сильніше, сама не знаючи чому, ницьма лежачи на траві.
Мені справді не щастить…
Мама пригорнула її до себе й засипала поцілунками.
– Все буде гаразд, моя люба, все буде гаразд.
Раптом якраз перед своїм носиком, поміж сльозами, що лилися з очей, Клое побачила щось неймовірне. І покліпала повіками, щоб краще роздивитися.
Це справді існує…
Дівчинка простягнула руку, щоб її торкнутися. Серед стебелинок трави, перед нею, ось отут, перед очима, росла справжня конюшина на чотири листочки.
Примітки
1
Pier 39– торговий центр на пірсі в Сан-Франциско, популярний туристичний об’єкт. (Прим. перекл.)
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День, що навчив мене жити», після закриття браузера.
