Сергій Вікторович Жадан - Динамо Харків. Вибрані вірші

водорості і солодкий тютюн,

де, не зрадивши прапора і не знайшовши спокою,

кожного ранку збираються юнги із затонулих човнів,

і над ними до ночі літають душі

розчавлених помаранчів.

2002

Гумова душа

Як будь-яка інша історія,

ця історія добрих дитячих стосунків

поступово добігає кінця.

Підлітки в стані вічної

застуди і закоханості,

котрі намагаються звести докупи

розлоге плетиво подорожніх вражень,

врешті вмовкають заворожено

під травневим дощем,

який ховається в їхньому волоссі,

аж його тепер

звідти і не вичешеш жодними гребенями.

Лише потопельники — ці ангели повільних річок,

стоять під водою і

вигинаються за течією,

мов листя морської капусти,

і лише сварливі ворони перебираються з неба

до неба і знуджено дибають

в горішній ріллі,

переносячи на плечах своє домашнє

начиння і смугасті лантухи з пір’ям.

Як будь-які інші речі,

речі з цієї історії насправді

легко надаються до озвучення,

хоч ви так і не змогли

сказати одне одному про жодну з них.

Аж ось, виявляється, все так легко і просто —

привиди, що вистромлюють до неї

з дощу

свої риб’ячі обличчя;

кавові зерна, що пускають

коріння

в теплому ґрунті

її безсоння;

її простирадла, що схожі

на листівки

з відозвами страйкуючих

комітетів.

2002

Китайська кухня

Цей випадок трапився років п’ятнадцять тому,

якщо я не помиляюсь.

Тут поруч, на сусідній вулиці, може, ти пам’ятаєш,

є такий високий будинок,

в якому тоді здавались кімнати,

і там поселилось кілька китайців, які, як виявилось,

перевозили наркоту прямо в своїх шлунках,

мов небачений небесний кав’яр,

здатний зламати цю вкінець загроблену цивілізацію.

Кімнати здебільшого винаймали

всілякі шарлатани і таксисти,

також повітроплавці, позбавлені своїх

небесних болідів, все варили на кухні каву

і слухали джазові радіостанції,

і речі починали світитись в темряві і не відкидати тіней,

а колишні регбісти за пивом і картами

курили кемел і говорили про своє довбане регбі.

В китайців щось не залагодилось із бізнесом,

про це потім багато писали,

сам знаєш, як це буває:

одного разу щось там собі не поділили — і по всьому,

тож влаштували жахливу стрілянину

прямо на задньому дворі,

заганяючи у підвали щурів і птахів у небеса.

Я час від часу туди заходжу,

коли повертаюсь додому, роблячи невеликий гак,

розглядаю пожежні драбини і небо, в якому, якщо

подумати, немає нічого, окрім, власне неба,

і знаєш, іноді мені здається, що люди насправді

помирають тому,

що в них просто зупиняється серце

від любові до цього

дивного-дивного фантастичного світу.

2002

Готельний бізнес

В дешевих берлінських готелях, які тримають росіяни,

де на рецепціях немає льодяників,

а в кімнатах — відповідно —

конвертів з готельними лейблами,

де стоять пожовтілі від часу ванни,

в яких ховаються риби і скорпіони,

часто спиняються відвідувачі, терті життям,

яким є що розповісти про цей час, перш ніж завалитись

в ліжко разом зі своїм бухлом і старими мундштуками.

Доки вони говорять і жують нарізану шинку,

принесену з крамниці напроти,

і попіл з їхніх цигарок летить в ліжко,

як сніг на портові міста,

місяць встигає з рогу вулиці переміститись ближче

до церкви і коридорні починають займатись ранковим

прибиранням, знаходячи в душових кабінах

використані презервативи і вимазані кров’ю рушники.

І ось одного разу в один з таких готелів

вселяється чоловік, показавши на рецепції

студентський аусвайс, і зачиняється в кімнаті.

Вранці йому ще приносять сніданок і він —

разом із тацею, не скидаючи одягу і черевиків,

залазить у ванну і пускає воду.

Знайшовши його вже наступного дня

і викликавши поліцію,

коридорні потім довго перемовляються,

що ось, мовляв, треба ж було

так наковтатись снодійного,

щоби померти просто в воді,

бачиш, виявляється, смерть може пахнути

турецькою кавою,

і що нам тепер робити після цього всього?

Міста, розірвані жагою самотніх жінок,

змащений слиною молодих емігрантів місяць —

все, про що вони говоритимуть,

про що їм є що розповісти,

коли кожен ковток і кожна тяга —

лише привід продовжити безкінечну розмову.

Мало хто здогадується про межі видимого,

особливо в цій кімнаті з тостером і нічником,

з якої немає повернення, і немає пояснення,

ти ж не будеш слухати налякану прибиральницю,

яка першою увійшла до кімнати

і навіть бачила, як у воді плавали

розмоклі банкноти і чорні дельфіни,

а зі стелі на тонких павутинках

спускались павуки і ангели

і сипали трояндові пелюстки

в хлоровану воду.

2002

Дитяча залізниця

Від вуличного дощу тікаючи в аудиторії,

в березні, коли містом товчеться безліч божевільних,

гріючись в книгарнях і безкоштовних туалетах,

як тритони обертаючи за світлом коричневі очі;

щедрою рукою час зачерпує зі своїх водоймищ

і сипле в твої долоні

пригоршні молюсків і равликів,

комет і річкового каміння.

Колись всі вокзали в моєму місті о такій порі

зупинялись, наче будильники

з тисячею ослаблених пружин;

сховавшись під небо,

котре летіло з двома світилами,

мовби людина з двома серцями,

рудоволосі дівчата

які тримали сутінки на кінчиках язиків,

співали пісню, що в ній, ніби в вугіллі,

було багато старої зброї, одягу і зотлілих тарантулів;

і з пагорбу, де закінчувалось місто,

видно було залізницю,

якою добирались додому робітники.

Скільки вогню, скільки сліз, скільки вугілля

вигоріло в легенях, вітрилах, що напиналися

в шахтарському селищі.

Пощо, скажи, небо збирає всі свої ласощі,

крам і світила,

і, повернувшись, зникає за пагорбом?

За кожен невидимий видих

вимучених за ніч метеликів,

за кожного із сиріт, котрі кожного ранку

складали постіль, мов парашути,

за кожен з кларнетів в твоєму горлі,

які не дають тобі просто дихати,

перетворюючи голос на тінь і джаз на хворобу,

заплачено нашим життям.

Тримайся ближче до мене. Винесений в заголовок,

досвід постане, мов риштування,

кріплячи ще не стійкі дитячі легені

дротами і крейдою.

І цей сніг також, наче старе полотно,

складений в громіздких шухлядах неба,

не накриє твоєї печалі. Лише дивись —

протяги гуляють від кордону до кордону

і нерозірваними бомбами в темряві лежать вокзали

і нічні самотні експреси, мовби вужі в озерах,

плавають в темряві, сплескуючи хвостами,

довкола твого серця.

2002

Внутрішній колір очей

Ось на сходах університету сидить жінка,

якій ледве добігає до тридцяти,

і курить кемел.

Після дощу,

витираючи шкіру,

яка в неї прозора настільки, що під

нею видно водорості і пісок,

вона думає —