Віктор Суворов - Оповіді визволителя

тепер все змінилося. Найбільш досвідчені пройдисвіти і алкаші використовують «розрядку напруженості» в своїй далеко не шляхетній меті. З 24:00 годин усі вони, навіть геть п’яні, притиснуть хвости, бо знають, що на маршрут виходять найдурніші, геть невдачливі патрулі, яким дня не вистачає, щоб наловити кого попало.

Не дивлячись на збільшений потік справжніх порушників, п’яних і хуліганських, робити нам абсолютно нічого. Ми сидимо на лавці парку під голими ще вербами. Капітан дає консультацію по тактиці німецьких танкових військ — випускні іспити не за горами.

— Тактика, братці мої, річ дуже складна. Коли нашим генералам говориш, що тактика складніша за шахи, вони сміються, не вірять. А чого ж тут сміятися? Шахи — найгрубіша, вкрай поверхнева модель бою двох армій, причому армій геть примітивних. А в іншому все як на війні: король безпомічний і неповороткий, однак його втрата означає повну поразку. Король — це точне уособлення штабів, громіздких і малорухомих; знищив їх — ось тобі й мат. Під ферзем я розумію розвідку, у всій ширині цього поняття, розвідку всемогутню і нищівну, здатну діяти самостійно і блискавично, ламаючи всі плани противника. Кінь, слон і тура коментарів не потребують. Тут схожість дуже велика. Особливо в діях кавалерії. Згадайте Бородінський бій, рейд кавалерії Уварова і Платова в тил Бонапарту. «Хід конем», не тільки по за змістом, а й за формою, гляньте лиш на карту! І нікого російська кавалерія не рубала і не гнала, а тільки лиш з’явилася в тилу і все. Та Бонапарт при її появі утримався від того, щоб направити в бій свою гвардію. Це багато в чому і вирішило долю битви та Росії. Ось вам і хід конем.

— Сучасний бій, — продовжував капітан, — в тисячі разів складніший за шахи. Коли на шахівниці змоделювати маленьку сучасну армію, то кількість фігур з найрізноманітнішими можливостями різко збільшиться. Чимось доведеться позначити танки, протитанкові ракети, протитанкову артилерію і артилерію взагалі, авіацію винищувальну, штурмову, бомбардувальну, стратегічну, транспортну, вертольоти, всього й не перелічиш... І все це потребує єдиного задуму, єдиної волі, тісної взаємодії. Наша біда і головна відмінність від германців у тому, що ми звикли зважати на слонів та пішаків, не звертаючи ніякої уваги на їхнє правильне використання. А тим часом германці війну проти нас почали, маючи всього-навсього три тисячі танків проти наших двадцяти чотирьох тисяч. Ми зараз багато всяких версій висуваємо, тільки головного визнати не хочемо — того, що німецька тактика була значно гнучкішою. Згадаєте мої слова: трапиться щось на Близькому Сході, дадуть вони нам чосу, на кількісну і якісну перевагу хрін покладуть. Який сенс в тому, що у тебе три ферзя, коли ти в шахи грати не вмієш? А наші радники грати не вміють — це факт, подивіться лише на начальника кафедри полковника Солоухіна, він щойно з Сирії повернувся...

— Від чого ж все це йде? — Не втримався я.

Капітан зміряв мене довгим поглядом і прорік:

— Від системи.

Відповідь була явно незрозуміла нам, і він додав:

— По-перше, висуваються начальники за політичним критерієм: вибирають не з тих, хто вміє грати або хоче цьому навчитися, а тих, хто ідеологічно підкований; по-друге, наша система потребує звітів, рапортів і досягнень. На тому стоїмо. Рапорти про знищення тисяч німецьких танків і літаків у перші дні війни були такі фальшиві і непереконливі, що політичне керівництво країни перейшло до показників територіальних, як найбільш об’єктивних. Звідси наша любов до штурмів міст і висот. А ви спробуйте в шаховій грі прагнути не до знищення ворожої армії, а до захоплення території противника, незважаючи на втрати. Що з цього вийде? Те ж саме, що у нас на війні вийшло. Перемогли ми тільки тому, що мільйони своїх пішаків не шкодували. Коли наш Генеральний штаб і військові радники надумають захопити територію Ізраїлю замість того, щоб спочатку знищити його армію, нам це дуже дорого обійдеться. Мат євреї нам, звичайно, не поставлять, та знищення Ізраїлю буде коштувати дуже дорого при такій тактиці. А найгірше, коли, не приведи Господи, зіткнемося ми з Китаєм, тут вже й пішаки нам не допоможуть, у них все одно більше.

Капітан сплюнув і спересердя копнув консервну бляшанку кінчиком лакованого чобота. Та загуркотіла темною алеєю під ноги геть п’яному саперові, який пристав до молоденької дівчини. Мовчазна боротьба в темряві, мабуть, нагадала капітану про те, що ми ще в патрулі, він позіхнув і різко змінив тему розмови:

— Курсанте Суворов, ваші висновки про нашу сьогоднішню патрульну службу, тільки швидко!

Я трохи сторопів.

— Загальновійськовий командир — господар поля бою, він координує дії розвідників, танкістів, мотострільців, мінометників, саперів, артилеристів, обстановку він мусить оцінювати миттєво.

Ну! Висновки!

— Е... Багато ми наловили порушників... Е... Підняли дисципліну... Е... Завдяки вам — спробував я незграбно вплести підлабузництво.

— А ні нічого-то ти, Вітю, майбутній лейтенанте, чи не розумієш, чи не хочеш розуміти... Або хитруєш. Слухай, тільки між нами: в повністю плановому господарстві і терор може бути тільки плановим, тобто абсолютно ідіотським і неефективним, це перше. Друге, працювали ми сьогодні методом другий п’ятирічки, тобто методом тридцять сьомого і тридцять восьмого років, з тією лише різницею, що арештантів не саджали і не розстрілювали. Третє, коли сьогодні дадуть команду другу п’ятирічку повторити, то не тільки ГБ, а й усі люди, які називаються звичайними радянськими, кинуться цю команду виконувати, так вже ми надресировані і завжди до цього готові. А вчетверте... Нічим ми з тобою, Витюхо, від тих кривавих п’ятирічок не застраховані... Абсолютно нічим... Дадуть завтра команду, і все почнеться спочатку — Берії, Єжови, НКВС та інше... Просто у нас зараз в генеральних секретарях розмазня сидить... Поки... А коли завтра його змінять? Ну добре, не переймайся, пішли... Наша служба на сьогодні скінчена.

— Товаришу капітане, може, відженемо сапера, зґвалтує ж...

— Завтра вона поскаржиться, що військовий, та на нашій ділянці чергування, — підтримав мене мій товариш.

— А ось це нас уже зовсім не стосується, — капітан посміхнувся і показав нам циферблат годинника.

Ми також посміхнулися — годинник показував 00:04.

Операція «Дніпро»

Україна Літо 1967 року

1

Тривогу оголосили відразу після відбою. Наказали зняти наші малинові з галунами курсантські погони, замість них видали польові солдатські захисного кольору. Ніхто не пояснював навіщо. Можливо, наші командири цього також не знали. Після того весь випускний батальйон вивезли на товарну станцію і повантажили в ешелон. Серед